“Помиї Приірпіння” проти об’єднаної громади

Як же дістала ця брехня і посиланя “професійних журналістів” на думку “професійої пенсіонерки”. Це мої емоції після прочитаня статті на сайті “Помиї Приірпіння”, що Ірпінь нібито затягує Бузову та інші села до себе в об’єднану громаду. Що все робиться потайки і лише з метою роздерибанити та забудувати села.

Як член робочої групи Ірпінської міської ради щодо об’єднання громад знаю всю історію і можу предметно аргуметувати все із самого початку.

Як все починалося
Перше рішення ІМР з пропозицією про об’єднання було розіслано усій нашій окрузі в радіусі, який передбачений законом: Від Гостомеля на півночі до Гореничів на Півдні. Від Коцюбинського на Заході до Рубежівки, Дмитрівки, Ворзеля і Немішаєвого на Сході. На початку погодилися тільки Коцюбинське та Рубежівка. Ворзель пішов до Бучі, Немішаєве і Дмитрівка вирішили формувати окремі громади.
Через кілька місяців приїхала делегація з села Козинці, яке на Захід від Рубежівки, з інтересом вивчити питання. Після екскурсії містом, побачивши дитячу і дорослу поліклініки, парки, дороги, всі служби і установи, “Прозорий офіс” та багато іншого гості були практично в шоці. На фоні Києво-Святошинської інфраструктури, яка набагато далі від сіл і розкидана по всьому світу, Ірпінь набагато вигідніший для сіл. Та й взагалі, район не формує громади. Тут навіть порівнювати нічого. Альтернативою Ірпеню для Бузової були Шпитьки – маленьке бідне, дотаційне село.

Ірпінь + Буча і Бузова
Згодом така ж ситуація, як із Козинцями, відбулася із Бузовою, до якої входять села Любимівка, Гурівщина, Хмільна та Буча. Спочатку був інтерес керівників і депутатів, потім знайомство, далі громадські слухання, сесія, обговорення і рішення.
Я був представником Ірпеня на сесії Бузівської сільради щодо об’єднання. Там був повен зал народу. Були присутні керівники, вчителі, підприємці, місцеві люди. Було дві пропозиції про об’єднання, від села Шпитьки та від міста Ірпінь. Село Шпитьки маленьке і бідне. Після презетації Ірпеня і обговорення, яке тривало півтори години, депутати “десять проти одного” підтримали ідею об’єднатися з Ірпенем.
Ірпінь затягує, бо він кращий!
Ще одна відверта маніпуляція, що Ірпінь когось до себе затягує. Ми для себе із самого початку вирішили: ми – самодостатні, у нас є вся інфраструктура, служби і установи. Ми – багате місто із найбільшим бюджетом у Київській області. Ми одне із чотирьох міст Київщини, яке є донором центрального бюджету, а не сидить на дотаціях, як більшість. Ми самодостатні і до себе нікого не змушуємо. Але хто захоче приєднатися, того приймемо як рідню і будемо з ними в радості і горі, як одне ціле.
Ми уже проводимо святкові і спортивні заходи із Рубежівкою. Ми ще офіційно не “уклали шлюби” між громадами, але вже передали у користування Козинцям екскаватор і автобус. Правда, старенькі, але там і таким раді, бо ніяких не було.
Таємність в очевидному
Ще “Помиї Приірпіння” подають, що весь процес об’єднання відбувається таємно і ледь не як змова. Селищний голова Рубежівки, Бузової і Козинців є членами виконавчого комітету Ірпінської міської ради вже десь з рік. Вони долучалися один за одним. Всі попередні рішення про об’єдання приймалися на сесії в Ірпені. В залі завжди були делегації із сіл, яких ми приймали і приймаємо як добрих родичів. Як ще назвати тих, хто пише, що об’єдання було ледь не таємним і нашвидкуруч, якщо не брехунами? – “Помиї Приірпіння”.
Загроза дерибану і забудові сіл
Навколо Києва, в у радіусі 50 кілометрів, “нічиєї” землі давно нема. Її з лупою не знайдеш. Все вже давно, багато років на актах або на паях. І люди, які живуть у цих селах і мають якийсь наділ, не проти, щоб сюди прийшла економічна активність, щоб почали щось будувати. В цьому полягає кардинальна відмінність думання таких горе-активістів, які нібито беруться захищати селян від об’єднання з Ірпенем. Ці “захисники” такі ж далекі від розуміння реальності цих територій і цінностей тамтешніх людей, як морські свинки – від далекі від моря. Вони лякають селян забудовою і не розуміють банальної речі: для Ірпеня, Бучі, Коцюбинського – це проблема. Але для Козинців – це щастя. Там з часів СРСР ніхто нічого не будував, окрім приватних садиб. Це я, звісно, узагальнюю і не стверджую, що в селах будуть багатоповерхівки: бізнес туди не піде. Може років через 100. Але є інша тема: економічний розвиток.
Агенція розвитку та відділ інвестицій у Бузовій
“Всі ви скаржитесь на те, що немає роботи в селах. Що треба сюди інвесторів, щоб були підприємства. А скажіть, ваша сільська рада може утримати відділ інвестицій, щоб він шукав на спеціальних біржах інвесторів і пропонував їм ваше село як базу для якогось виробництва? Щоб супроводжував тут цих інвесторів. Можете тримати такий відділ і платити їм високу зарплату, якщо у вас бюджет півтора чи два мільйони на рік? Не можете. І не треба. Бо такий відділ є в Ірпені і він має і може працювати на всю об’єднану громаду” – саме так я пояснював селянам логіку і потребу процесу об’єднання громад. І люди завжди схвально сприймають такий аргумент. До речі, віднедавна в Ірпені працює ще й громадська Агенція розвитку.
Навіщо ці села Ірпеню?
“Помиї Приірпіння”, цитуючи несхвальні слова, ірпінських опозиціонерів про об’єднання громад показують їх непатріотами міста, які виступають проти розширення і посилення Ірпеня. Людьми, які не бачать далі короткого політичного випаду. Адже Ірпінська об’єднана громада в тому вигляді, в якому вона зараз промальовується – це надзвичайно потужний та інвестиційно привабливий в плані бізнесу і економіки регіон. Коцюбинське для Ірпеня, це не Біличанський ліс, щоб дерибанити. Там буде Національний парк і ми наразі зробили все від нас залежне, щоб так було і робити будем це надалі. Коцюбинське для нас, крім історії і єдності з 1960-тих років, це межа з Києвом. Зі столицею, мегаполісом, центром економічної, фінансової і людської сили нашої держави. Бузова і села навколо – це вихід не просто на Житомирську, це вихід на міжнародну трасу, через яку йде шалена логістика з тим-таки Києвом і далі на Схід. На Півночі Ірпінь виходить на іншу міжнародну трасу – Варшавку. 6-7 годин – і ти у Польщі. Ірпенем проходить потужна залізниця на Захід, а у Гостомелі поруч величезний вантажний аеродром, який у стратегічній перспективі може перетворитися на аналог Борисполя. Поля в селах – це теплиці і сади, які мають годувати Київ. Ферми і молочні заводи, які мають давати продукцію. Перспективи такої громади величезні. Просто треба вміти дивитися трохи далі примітивної критики.
Кому вигідна “срачка” навколо процесу об’єднаня?
Поява такої публікації а сайті “Помиї Приірпіння”, на мою думку, може бути викликана двома чиниками. Це або замовлення від когось із Київсвяту, хто не хоче, щоб ці села пішли в Ірпінь. Пам’ятаєте, як до Матюшиної на вибори приїжджав Парцхаладзе? Київсвят – це його вотчина. Там і Тігов, і Петровський квартал і багато іншого. Або ж це просто намагання Федорів створити проблему Ірпеню з об’єднанням не тільки на Сході в Коцюбинському, але й на Заході в селах. Бо Жежера, поширюючи цю брехливу публікацію, писала, що бузівські активісти вже беруть документи в них, щоб оскаржувати процес об’єднання. У будь якому випадку матеріал у “Помиях” низькопробний, посилається на цитати “експертів-пенсіонерів” і стверджує, що немає межі, що села далеко від Ірпеня. То поміряйте, проїдьте, Закон, врешті-решт, почитайте, як мають межувати громади. Чи ви там дійсно думаєте, що в Ірпінській міськраді юристи і апарат недолугі, що роблять тяп-ляп такий історичний процес і не розуміють наслідків? Перш, ніж входити в дискусію, вивчіть матеріальну частину.
Хто хоче знати – звертайтеся
Для людей, які дійсно хочуть фахової інформації, особливо мешканців сіл, запрошую спілкуватися і ставити питання. Пишіть мені у соціальній мережі Facebook та на електронну пошту [email protected]. Ми в Ірпені готові зустрітися з кожним персонально чи з групою людей з того чи іншого села. Готові для вас організувати автобус та екскурсію Ірпенем. Готові до фахової відвертої розмови на будь-які теми. І ще раз наголошую: ми нікого до себе не тягнемо. З нами тільки добровільно.
А про себе скажу: я виходець із села. Усі ці знайомтсва, екскурсії, оглядини, робочі групи сприймаю десь як сватання і весілля. А людей із цих сіл, як сватів, а тепер – вже як родичів.
P.S. Пробачте, що десь в цьому тексті був різкий і нетактовний. Допекло. З надією на нову громаду і нову Україну: конструктивну і небрехливу.