Сьогодні, п’ятнадцятого лютого, – свято Стрітення, яке в народі називають “Стрічання“, “Громиця”, “Зимобор”. Свято відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.

На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо – де була зима. За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого – та в день святої Анни – 22 грудня. В народі вважали, що навесні Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина.

В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви.  На Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”.  Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”. 

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око. 

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.

Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю. 

Проте в селянському середовищі Стрітення Господнє не вважалося великим святом. Дуже часто селяни, особливо неписьменні, навіть не знали, яку подію згадує в цей день Церква, а сама назва свята – “Стрітення” – пояснювалося таким чином, що в цей день зима зустрічається з літом. Починають слабшати морози і в повітрі відчувається наближення весни. 

Що стосується релігійних звичаїв, пов’язаних з цим днем, то їх на всьому просторі майже не існувало, лише де-не-де селяни обходили свої будинки з іконою Стрітення Господнього або Спаса, причому, коли ікону приносили в будинок назад , то вся сім’я, з домогосподарками на чолі, падала ниць з вигуком: “Господи Боже наш, увійди до нас і благослови нас”.

Редакція “Правди Ірпеня” в це велике свято бажає здійснення всіх благ, реалізації ідей, тепла та затишку в наших оселях!