Роздуми ірпінського Фантома

11 Січня 2020

Минулого 2019 року  ТОВ “Видавництво «Перун” власним коштом видало книгу “Пригоди Фантома” учасника захисту України на Донбасі Володимира Короті.  Автор виріс в Ірпені, нині живе в Бучі. Книга дещо незвична за формою. Автор  у передмові зазначає: “Мої роздуми спрямовані на те, щоб донести (привідкрити) цивільній людині переживання фантомів, які вже не є людьми у звичному розумінні цього слова, а також на те, аби допомогти адаптуватися учасникам українсько-російської війни, запобігти суїцидам. Так вони не структуровані, викладалися по факту мого переосмислення ситуації, але як вже є”.

Володимир Коротя подає окремі епізоди, думки, які пов’язані між собою спільною темою: долею воїнів, які відбивають російську агресію. Водночас ці на перший погляд ніби фрагментарні нотатки створюють цілісну картину нинішньої війни.

Володимир Коротя належить до того покоління, яке виросло в незалежній Україні. Він згадує: “До війни багато років був футбольним хуліганом, ультрас “Динамо” (Київ). Виступав за культуру футболу і гарну гру. Безліч виїздів за рідний клуб та збірну (в тому числі і міжнародних). Ні для кого не секрет, що футбольні фанати стали рушійною силою в 2014 році при зупинці окупаційних військ. В окопах я зустрічав фанатів і ультрас таких клубів: “Дніпро”, харківський “Металіст”, запорізький “Металург”, донецький “Шахтар”, луганська “Зоря”, львівські “Карпати”, ФК “Львів”, полтавська “Ворскла”, алчевська “Сталь”, кримська “Таврія”. Також не секрет, що хорватські добровольці відстоювали разом з нами наш суверенітет (з деякими знайомий особисто!). Вчора провели акцію  під посольством Хорватії на підтримку хорватських футболістів, які присвятили свою перемогу Україні. Передали листа начальнику служби безпеки посольства”. Далі Коротя знову згадує: “Нашим найбільшим ворогом  були так звані м’ясники – “Спартак” (Москва). Ми махалися з усіма, але інтуїтивно намагалися єднатися з європейськими клубами проти москалів”. Ще один спогад: “Особисто в мене було дуже складне дитинство. Так би мовити лихі 90-ті. Маминих грошей не вистачало майже ні на що, двері безлічі гуртків для мене були закриті. До чого це я? Так от, ми чесно виконали на війні свою роботу. Якщо потрібно – ми повторимо. Бо мета у нас одна – єдина неподільна ненька Україна. Слава Україні!”.

 Володимир Коротя впевнений: “На війну потрапляють так би мовити погані хлопці. Пару тез із нашого дитинства. Найулюбленішим нашим заняттям було палити величезні багаття, у які йшло все підряд: шифер, фарба, газові балони, скло, цегла, руберойд, пластик, старі кінескопи… Наш футбол і хокей можна було порівняти із сучасним ММА (Mixed martial arts – бойові мистецтва, що представляють собою поєднання безлічі технік, шкіл і напрямків єдиноборств). Кожен матч закінчувався махачем. Ми постійно ганяли на лижах, робили самопали з усього, що потрапляло під руку. Ми перепливали Дніпро в найширших місцях. Стрибали з усіх мостів, у тому числі й з мосту метро. Ми облазили всі підвали. Коли постало питання “воля чи смерть?” – ми обрали волю і перемогли смерть. Так, декому пощастило менше, але все ж. Де місце героїзму? Не може людина так просто стати героєм. Отже, згадуючи наше дитинство, я розумію, чому люди вставали з РПГ проти коробок, чому так довго тримали летовища, чому, коли копали 13 днів під постійними обстрілами, вставали і кричали: “Мало! Давай ще!” Думаю, тому, що немає випадковостей”.

Що мала українська армія в 2014 році? В. Коротя пише: “О, багато чого: дубок, сумка протигазна (обов’язково з біркою, бо без неї ми програємо війну!), фляга, каска СШ-40 і афганські броники (бронежилети)”.

 А от на п’ятому році війни рота, де переважають ветерани цієї війни, слухає лекцію з теми “Організація оборони ротного опорного пункту силами мотопіхотної роти з озброєнням БМП-2 і танків”. Лектор-капітан майже годину розповідає:  “В армію потрапляють насильно! От раніше армія була: солярку можна було злити, запчастини кольорові вирізати”. От через таких людей армія на початку 2014 року не мала чим бити ворога. А скільки втрат українська армія зазнала через командирів, які свої дипломи купували.

 Людина, яка пройшла війну, по-іншому дивиться на звичайні речі: “Щоразу, коли я відкриваю кран з гарячою водою, дивлюся на засклене вікно, торкаюся до теплої батареї, просто бачу світло лампочки, то відчуваю, що щасливий. Проводячи час з своєю родиною, відчуваю, що шалено щасливий. Чому я це відчуваю? Бо знаю, як накласти жгут на відірвану кінцівку; як люди не знаходять сил для боротьби і обирають суїцид; як зігрітися від розтопленого снігу; як змотивувати дядька, який удвічі старший за тебе; як втамувати голод мороженим горохом; як шматок заліза  може обірвати життя; як спати при постійному світлі й шумі; як пролити щирі сльози при появі прапора над гранітною плитою…”

Ветеран війни Коротя розмірковує: “В кожній військовій операції гинуть наші вояки (і немало). Ціна їхніх життів – міста і села, по яких не лупить артилерія. Для когось це фігня, але для тих, хто бував під вогнем артилерії, – щастя. Представники партії миру зараз почнуть: “Та фігня: скільки продається чи розбазарюється”. Так, погоджуюсь. Але є вихід. Закінчуйте військову академію, йдіть у генеральний штаб, балотуйтеся у депутати різних рівнів – протидійте”.

І Коротя нагадує стару істину: “Якщо не хочеш годувати свою армію, будеш годувати чужу”. Ще одна порада ветерана з особистим спогадом: «Якщо ми хочемо зберегти країну, хоч щось залишити своїм нащадкам, маючи такого сусіда, то все, що нам залишається: 1. Ще сильніше об’єднуватися. 2. Постійно підвищувати рівень своїх знань – як морально-культурний, так і матчастину. 3. Закочувати рукави і багато працювати. Бойове злагодження. Я в шоці: люди, що в більшості випадків не бачили один одного раніше, працюють як одне ціле. Ніяких дурних запитань чи непорозумінь. Алкоголь зведений до мінімуму, доходить до того, що він просто відсутній! Це факт. Команди виконуються на випередження. Дійшло до того, що офіцери нас називають ідейними».

 У Короті є друзі: “Коли мені складно, то я так само, як і в 2014 наберу номер і скажу, що щось іде не так – і друзі будуть поруч. Так само вчиню і сам, коли буду потрібен друзям”. Володимир Коротя наводить приклад: “Є в нас один братик. Воював у 2014. Адаптувався, соціалізувався, веде звичайне сімейне життя. І тут йому один сусід почав мурчати (порушувати спокій, особливо вночі). Все б нічого, таких історій купа. Але щось пішло не так. Братик довго не афішував своє військове минуле. І от його терпець урвався. До мурчащого сусіда завітали представники військових бородачів. І, о диво, в під’їзді запанував спокій. Представники національної поліції  були приємно здивовані організованій допомозі”. 

Окремі сторінки книги присвячені дружинам: “Дуже складно бути дружиною ветерана. Мені навіть іноді здається, що складніше, ніж самим ветеранам. Тому що  з нами все ясно. А вони спочатку стійко і мужньо чекали нас. А поті м повертається незрозуміло хто чи що (це ще добре, якщо повертається). Висновок: усім жінкам, у життя яких увійшло слово “війна”, безмежно дякую за розуміння! До призову я прожив разом зі своєю дружиною лише два роки. Майже три роки  тому я в своєму береті вийшов з потягу “Костянтинівка – Київ” (прямо з окопів). Відтоді багато чого змінилося. Перший рік був найскладнішим. Але я із впевненістю скажу, що моя дружина справляється стійко і мужньо. Без заперечень допомагає моїм побратимам їжею, пропозиціями, пропонує прихисток. Ніколи не ставить безглуздих запитань, слідкує за побутом. Натомість я щодня, прокидаючись і засинаючи, дякую їй за справжнє життя, яке вона мені дарує. Дружина розуміє мій біль і змогла розділити його зі мною”.

На презентації “Пригод Фантома” в адміністративному центрі для роботи з ветеранами і громадськими організаціями, які працюють у сфері ветеранів Veteran Hub 21 грудня я запитав у Оксани Короті, як бути дружиною героя? Оксана відповіла: “Я пишаюся своїм чоловіком”. А свекруха задоволена своєю невісткою. 

 У Володимира Короті підростає син. І батько замислюється про виховання дітей: “1. Головне – це спорт. У спорті здоров’я. А якщо спорт – то футбол і хокей. 2. Пізнання світу: чим більше запитань, на які дорослий дасть розширену й аргументовану відповідь, тим ширший кругозір у дитини (дякую інженерній освіті). Безпосередньо навчання – знання за плечима не носити. 4. Ну і, звичайно, любов, дружба, повага. Любіть дітей – вони на це заслуговують!”   

 Володимир Коротя розповідає і про тих людей, з якими доля звела його на фронтових дорогах. Серед захисників України є і уродженці Донбасу. Ось пряма мова одного з них: “Надворі така чудова весняна погода, як була тоді, у вже далекому 2014 році, коли моя родина і сотні тисяч інших втратили свою малу батьківщину. Тоді багато хто йшов на “референдум” і їх було дійсно багато – більшість, абсолютна більшість. Вони йшли, як на свято, адже попереду їх чекали величезні зарплати, пенсії і багато ще чого, що вони самі собі придумали, або що за них придумав російський телевізор і тоді ще популярні російські “Одноклассники”. Я належу до тих 13 % населення планети Земля, які, за дослідженнями вчених, можуть критично мислити, спів                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     ставляти факти та перевіряти інформацію, що з’являється у стрічці новин. Уже тоді я зрозумів, що попереду біда, що насправді нікого Донбас не кормив, що є тісні виробничі та економічні зв’язки, бюджетні дотації, які не дозволять існувати самостійно цьому регіону. Але аргументи і цифри майже ніхто не чув. У результаті маємо те, що називається ДНР і ЛНР і абсолютну більшість людей там, які зрозуміли свою помилку. Так, не всі її можуть визнати, але зрозуміли майже всі. Тільки зробити вже нічого не можуть і не зможуть”.

Спостереження з фронту: “За незалежність України гинули в основному  освічені, реалізовані в житті патріоти, які могли ще дуже багато добра зробити для Неньки. Шляхи Господа нашого незбагненні”.

Україна знає всесвітньо відомого оперного співака, соліста Паризької національної опери Василя Сліпака, який повернувся в Україну і загинув, захищаючи Батьківщину на Донбасі. Чимало людей  облишили сите життя за кордоном і повернулися захищати Україну.

 Багато добрих слів у книзі сказано про ірпінських ветеранів. Наприклад, про Дениса Красінського: “Дуже скромний, але його вчинки говорять самі за себе: служба у ПДВ, участь у миротворчій місії в Боснії і Герцоговині. Голова Ірпінської міської спілки ветеранів та інвалідів АТО, член ради Спілки. Об’єднав та згуртував більшість ветеранів регіону (з числа учасників АТО), одним з перших почав наголошувати на тому, що для об’єднання не важливі підрозділи й терміни. Тренер футбольної команди ФК “Ірпінь АТО”. Волонтер з великої літери. На своєму рахунку має приблизно 40 поїздок в зону АТО у якості волонтера!!! Бував майже у всіх містах, де служили хлопці з нашого регіону! Без перебільшення можна сказати, що присвятив себе побудові ветеранського руху. Виховує трьох дітей. Денисе, пишаюся нашою дружбою. Україні бути”.

Ще один ірпінець – Андрій Дмитруха. Строкову службу не служив, але пішов добровольцем у батальйон (потім полк) “Азов”. Нині активний учасник ветеранського руху, член Громадської ради учасників АТО в Ірпені. Влітку 2017 року на конкурсі ветеранських стартапів в Ірпені перше місце зайняв колишній військовий пілот Денис Дудник. Нині він активно розвиває ветеранський бізнес та підтримує інших ветеранів у цьому напрямку. 

Зараз Ірпінь використовує досвід німецького міста-побратима Борна для створення добровільної пожежної дружини. В цій справі бере участь і ветеран війни Володимир Коротя. Він у складі делегації ірпінських рятувальників  побував у німецьких друзів і пише: “Як член ради Ірпінської спілки учасників та інвалідів АТО (читати  російсько-української війни) хочу подякувати громадам міст, що організували наше відрядження, а також мерам за гарні задуми й проекти. Який багаж знань вдалося винести (вивезти): 1. Вміле розпорядження бюджетними ресурсами (коштами платників податків), що реально видно по дорогах, скверах, державних установах. 2. Цінування історії й традицій. Нічого просто так не трощиться і не ламається. Нам цього не вистачає. 3. Всі живуть за правилами  і принципами. Не можна не тому, що ніхто не бачить, а тому, що просто не можна. 4. Ну і, звичайно, побудова добровольчого руху. Хоч тут, вважаю, ми можемо краще! Чекайте лекцію про побудову добровольчого руху з урахуванням українсько-німецького досвіду. 5. Невелика кількість пам’ятників. Хоча це зумовлено зокрема й тим, що більша їх частина зруйнована в 1936-1939 роках, а потім і радянською пропагандою за часів існування так званого берлінського муру”.

Володимир Коротя робить висновки про життя: “Коли мені було 18 років, я твердо вирішив, що успіх стоїть на трьох китах: сім’я, кар’єра і політика. Тепер я твердо впевнений, що до цього списку потрібно ще додати велику і постійну роботу, яка в нашому випадку повинна базуватися на національно-патріотичному вихованні для згуртування нашої нації”.

Презентації книги Володимира Короті “Пригоди Фантома” заплановані в Ірпені, Житомирі, Одесі і Краматорську.

Анатолій Зборовський,

директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею

Більше актуальних новин Ірпеня та Приірпіння шукайте у нас у соцмережі Facebook,  та Telegram!

Bookmark the permalink.

Comments are closed