Поряд із нами жив Великий Майстер

4 Березня 2019

20 лютого виповнилося 130 років від дня народження видатного українського композитора, педагога, музичного та громадського діяча Левка Миколайовича Ревуцького (1889–1977 р.) Його життя і діяльність народили цілу епоху в історії розвитку української музичної культури. “Чародій української музики” – так сказав про Левка Ревуцького його учень, композитор Леонід Грабовський. І кожен, хто має змогу зануритися у творчість цього Великого Майстра – неодмінно повторить слова Грабовського – музика Ревуцька і до сьогодні захоплює і чарує.

Приірпіння тісно пов’язане з творчою біографією композитора, адже з 1951 по 1977 рік видатний композитор проживав на власній дачі у Лісовій Бучі, дуже любив тут працювати і відпочивати. Його ім’я присвоєно Бучанській школі мистецтв. Нещодавно на місці, де колись була садиба Ревуцьких, на честь видатного українського композитора був відкритий Сквер ім. Ревуцького. Одна з нових бучанських вулиць теж носить його ім’я.

Народився Лев Миколайович Ревуцький 1889 року у невеликому селі Іржавець, поблизу міста Прилуки на Полтавщині (нині – Чернігівська область). У сім’ї Ревуцьких захоплювалися музикою, співом, читанням художньої літератури. В домашньому хорі співали дорослі і діти. А ще звучала гра матері – Олександри Дмитрівни – на фортепіано, та батька – Миколи Гавриловича – на скрипці.

Музична обдарованість Левка виявилася рано. У нього був абсолютний слух, за що його жартома називали “камертоном”. Уже в 5 років він грав простенькі п’єси сам або з мамою в чотири руки.

Згодом сім’я Ревуцьких переїхала до Прилук, де Левко вступив до гімназії. А з 1903 р. він продовжує навчання в Києві у приватній гімназії Г. Валькера. Водночас бере уроки гри на фортепіано у Миколи Лисенка, який тоді викладав у музичній школі М. Тутковського.

Несподівана смерть батьків у 1906 році, гостре відчуття самотності змусили Ревуцького припинити музичну освіту. І лише після вступу в 1908 році до Київського університету (спочатку на фізико-математичний, а потім на юридичний факультет) він поновлює заняття музикою в Київському училищі Російського музичного товариства. Педагогами його були  видатні піаністи – С. Короткевич та Г. Ходоровський.

У ті роки формується особистість юнака, визначаються його життєві принципи: “Сперечайтесь, помиляйтесь, але, ради Бога, мисліть!” Цей вислів Лессінга стане девізом Ревуцького на все життя.

Війна і музика

Перші композиторські спроби митця належать до 1907–1908 рр. Це романси та фортепіанні п’єси, в яких проявлялися яскраві паростки власної особистості.

У 1913 році на базі  музичного училища відкривається Київська консерваторія і Ревуцький продовжує свою музичну освіту. Очолив консерваторію з 1914 р. випускник Московської консерваторії Рейнгольд Глієр – киянин за народженням. У його класі Левко розпочинає поглиблено займатися композицією. 

Перша світова війна змусила Ревуцького перервати навчання — він дістав призначення на фронт в артилерійські війська. Зворушливо читати спогади композитора про те, як у фронтових умовах він знаходить час для запису солдатських пісень чи участі в імпровізованих концертах.

Після закінчення війни Ревуцький повертається до рідного села, потім в Прилуки, працює то в газеті, то веде сільське господарство, то дає приватні уроки фортепіанної гри, виступає в концертах, проте композиції не полишає і навіть разом зі солоспівами та обробками народних пісень створює один із найкращих своїх творів – кантату-поему “Хустина”.

Ревуцький – викладач

У 1924 році Льва Ревуцького запросили до Києва викладати в Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. Саме в цьому закладі і розпочалася його багаторічна педагогічна діяльність спочатку як викладача музично-теоретичних дисциплін, а згодом — професора класу композиції.

У 20-ті роки відбувається остаточне формування музичного стилю Ревуцького. Композиторські задуми охоплювали в той час різноманітні теми і жанри, великі й малі музичні форми. З’являються чудові фортепіанні прелюдії, збірки обробок українських народних пісень:  “Галицькі пісні”, “Сонечко”, “Козацькі пісні”. Загалом він створив понад 120 обробок українських народних пісень та пісень інших народів (“Єврейські”, “Балкарські” та ін.)

Створені в цей період твори стали підготовчим етапом до написання Л. Ревуцьким Другої симфонії, яка була виконана навесні 1928 року на концерті, присвяченому пам’яті Тараса Шевченка. В 1941 р. за цей твір Ревуцький був удостоєний звання лауреата Державної премії. У тому ж році за заслуги у розвитку вітчизняного мистецтва без захисту дисертації композитору було присвоєно вчений ступінь доктора мистецтвознавства і почесне звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР.

Важлива віха в житті митця – майже 20-річна праця над редакцією опери “Тарас Бульба” Миколи Лисенка, розпочата 1936 року за державним замовленням (Максим Рильський – лібрето, Лев Ревуцький – музичний матеріал, Борис Лятошинський – оркестрування). У результаті постало три редакції, Ревуцьким створено знамениту увертюру, що стала музичним символом української національної ідеї в світі.

Втрати і нові надбання

На початку Другої світової війни Лев Миколайович перебував в Узбекистані. У Ташкентській консерваторії він керував кафедрою композиції, теорії та історії музики, напружено працював як педагог, допомагав концертним бригадам консерваторії готувати репертуар.

У травні 1944 р. він повернувся у звільнений Київ. Квартира його була пограбована, зникли також ноти і рукописи. Він повертається до викладацької роботи в консерваторії. Ретельно працює над підготовкою академічного видання творів Миколи Лисенка.

Творчість останніх років дуже нечисленна, основну увагу композитор приділяв редакторській, науково-фольклористичній та педагогічній  праці. У його класі навчались відомі композитори – Микола Дремлюга, Платон і Григорій Майбороди, Віталій Кирейко, Вадим Гомоляка, Богдана Фільц та інші. Понад 50 композиторів. Усіх їх єднає зв’язок із народним мистецтвом, високий професіоналізм, а передусім — тонкий ліризм, що був яскравою особливістю їх учителя.

Сповнений любові і світла

Лев Миколайович був красивою людиною: високий лоб мислителя, великі променисті сіро-блакитні очі, прямий ніс, розкішні вуса, стриманість і шляхетність у поведінці. Його натхненне обличчя свідчило про красу і багатство внутрішнього світу: душевна чуйність і надзвичайна скромність виявлялись і в малому, і в великому, і тому спілкування з ним приносило глибоке задоволення.

Сучасники композитора згадували, що в затишній домівці Ревуцьких усе дихало любов’ю. Лев Миколайович дуже любив свою сім’ю, а його любов до дружини Софії Андріївни вражала кожного, хто знав цю подружню пару, своєю юнацькою чистотою, ніжною прихильністю. Доброта — ця висока якість людської натури — ніколи не блідла ні в особистості Льва Миколайовича, ні в кожному із членів його сім’ї. Любов до рідної природи, яка склалася це в дитинстві, багато в чому визначала і ставлення Льва Миколайовича до відпочинку.

Три літа — з 1931 по 1933 — він відпочивав під Коростишевом на річці Тетерів. Ці місця притягували його не тільки красою, а й можливістю побачитися з другом і композитором В.С. Косенком, який жив тоді в Житомирі.

В Ірпені відпочивав, у Бучі працював

Після війни він кілька разів відпочивав в Ірпені, а в І951 р. придбав дачу в Бучанці (Лісовій Бучі) на вулиці Пушкінській. Саме в Бучанці він працював над відновленням 2-го фортепіанного концерту, партитура якого згоріла під час війни.

“Він відвідував дачу в будь-яку пору року, працював там, займався садом, любив майструвати за верстаком, їздив на велосипеді, причому зберіг цю здатність до глибокої старості. Останній раз він сідав на велосипед, коли йому було 80 років”, — згадує його син Євген Ревуцький.

Педагог Григорій Пінчук із великою теплотою згадує дні, коли він гостював на дачі Ревуцьких у Бучі. “Найкращим відпочинком, як говорив мені Лев Миколайович, він вважав фізичну працю, і сам дуже любив селянську працю на землі. Коли я був на дачі Ревуцьких, композитор із гордістю показував мені, які квіти, дерева, кущі посадив він своїми руками. Часто, поки Софія Андріївна щось готувала нам на примусі (тоді ще у Бучі не було газу), ми йшли поливати квіти. Так, на дачі улюбленим його відпочинком була праця в саду, а в Києві, у міській квартирі він любив виготовляти й ремонтувати іграшки онуку. Але і там, і тут — рояль, ноти, ноти… Його глибокій зосередженості за роялем можна було тільки дивуватися”.

У шістдесяті роки професор Ревуцький почав поступово відходити від педагогічної діяльності через погіршення стану здоров’я. З0 березня 1977 року Лев Миколайович Ревуцький помер. Поховали його 1 квітня 1977 року на Байковому кладовищі в пантеоні слави поряд із прославленими діячами українського мистецтва.

У дні святкування першого 10-річчя незалежності України був укладений список 100 найвидатніших українців. Імена Левка Ревуцького та його брата Дмитра посіли достойні місця в цьому “стозір’і України”, ставши символами нації.

Левко Ревуцький назавжди залишиться живим у народній пам’яті, у своїх творах, у музиці талановитих композиторів. І ми, жителі Ірпеня, пишаємося, що поряд із нами жив такий великий майстер.

Віра БАЙРАК,

викладач ІДШМ ім. М. Вериківського

Bookmark the permalink.

Comments are closed