Фальсифікація історії однієї вулиці. І не тільки вулиці

8 Вересня 2017

В Інтернеті можна знайти багато цікавого. Нещодавно я наткнувся на відеосюжет “Історія однієї вулиці”. На екрані з’являється Юлія Шиховцова і повідомляє, що бажає, аби ірпінці дізналися трохи більше про Ірпінь. Бажання хороше. Але Шиховцова запросила для виконання цієї місії Плаксіну.

Саме Олена Геннадіївна розповідає історію вулиці Тищенка. Однак Плаксіна вирішила блиснути ерудицією і повідомила, що готель “Ірпінь”, розташований не на Тищенка, а на Соборній, був споруджений до Олімпійських ігор у Москві в 1980 році. Шиховцова, заворожена словами Плаксіної про архівні матеріали, не знає, що при Ірпінській бібліотеці діяла краєзнавча комісія, яка вела літопис міста Ірпеня. Комісія зафіксувала, що готель “Ірпінь” ввели в експлуатацію 5 листопада 1983 року, а розпочали будувати в 1974 році. Це можна прочитати і в моїй книзі з історії рідного краю. Міжнародний Олімпійський комітет у Відні  прийняв рішення про проведення Олімпійських ігор 1980 року в Москві 23 жовтня 1974 року. То що, вже в листопаді чи грудні розпочали рити котлован під майбутній готель? В СРСР господарство було плановим. На 1971-1975 роки припадає 9-а 5-річка. Отже, будівництво готелю було заплановано ще у 1970 році. Тоді ще ніхто не міг сказати, що Олімпіада-80 відбудеться в СРСР. Замість вигадувати прив’язку ірпінського готелю до Москви, краще було б згадати, що в 1993 році тут відбувся ХІІ Великий збір українських націоналістів. Організація українських націоналістів (мельниківців) проголосила рішення про перенесення своєї головної діяльності з діаспори в Україну. От тут би й сказала Плаксіна, що треба ж встановити меморіальну дошку на честь цієї події. Оскільки вона виставляє себе борцем за збереження історичної спадщини. Але ж зверніть увагу, якою мовою розмовляють обидві дами. Не про українську історію вони турбуються.

Плаксіна повідомляє, що вулиця Паризької Комуни раніше називалася Ярославською (треба було б сказати, що й зараз теж), а далі говорить назви вулиць: “Павловская, Славянская”. Невтаємниченій людині незрозуміло, чи це назви все тієї ж вулиці Паризької Комуни, чи інших вулиць.

Плаксіна похвалилась, що пам’ятний хрест на честь похованих біля церкви священика з дружиною і церковного старости, чиї могили не збереглись, встановила вона з священиками Свято-Троїцького храму. Але чомусь мовчить про свою брошуру “Ірпінська Свято-Троїцька церква”, видану в податковому університеті. У цій брошурі висловлено щиру подяку народному депутату України, ректору Національного університету ДПСУ П.В. Мельнику, завдяки якому встановлено пам’ятний хрест.

До Петра Мельника можна ставитися по-різному. Але якщо вже називати тих, хто встановлював хрест, то його замовчувати не можна. Тим більше, що в університеті була видана ще одна книжка Плаксіної. Між іншим, ця книжка була провокацією проти Мельника під час виборів, але викладачі університету добре попрацювали над нею. І помилок там майже немає. Однак тепер Петро Володимирович – не народний депутат і не ректор. Тому хрест встановила Плаксіна з священиками. А коли цих священиків у Свято-Троїцькому храмі не буде, то Плаксіна розповідатиме, що пам’ятний хрест на території церкви встановила вона сама.

Далі Плаксіна з Шиховцовою опиняються в парку Перемоги. Олена Плаксіна сповіщає, що встановлений тут танк не відноситься до історії Другої світової війни. Він із 70-х років. Тут Плаксіна згадує Афганістан.

Насправді, це один із найкращих (а за деякими оцінками найкращий) середній танк Другої світової війни Т-34. Його випуск припинили в 1950-у році.

Плаксіна говорить, що парк Перемоги “символизирует все наши войны, которые здесь были”. Відразу виникає запитання, де ж були “все наши войны” – в Ірпені чи в парку Перемоги? Треба ж думати, про що говориш.

А Плаксіна далі проводить екскурсію і повідомляє, що школа № 17 була збудована до 100-річчя Леніна в 1978-у році. Олена Геннадіївна здобула середню і вищу освіту в СРСР, де життєпис Леніна вивчали в усіх навчальних закладах, щороку згадували його до дня народження і роковин Жовтневої революції. Плаксіна хвалилась, що в інституті вивчала історію КПРС. І після всього цього не знати, що Ленін народився в 1870-у році!  Не вчила Плаксіна історію ні тоді, ні зараз. Оператор показує таблицю, де вже стерто інформацію, що школу побудували до 100-річчя Леніна. “Ужас!”, – обурюється Плаксіна.

Біля пам’ятного знаку випускникам Ірпінської школи 1941 року Плаксіна говорить, що десятикласники “успели получить аттестаты об окончании средней школы, а на следующий день уйти добровольцами на фронт”. Звичайно, в країні були й добровольці, але це переважно один із шаблонів радянської пропаганди, де всі дружно йшли добровольцями на фронт і кидалися на амбразури дотів і під танки. Комуністична партія прикривала патетикою власні прорахунки, які народ оплачував своєю кров,ю. Щодо ірпінських десятикласників, то раджу почитати історико-краєзнавчий альманах “Приірпіння”, № 1 за 2001 рік. Він є в бібліотеках.Там опубліковано спогади однієї із випускниць 1941 року Тамари Савчук. Вона згадує: “Останніми призвали 1923-1924 роки народження”. Звичайно, 17-річних хлопців на початку війни на фронт не кидали. Оскільки вони мали середню освіту, то їх направляли у військові училища.

А ось Плаксіна і Шиховцова знову в парку біля іншого пам’ятного кам’яного знаку. Олена Плаксіна говорить, що на ньому написано: “Погибшим воинам 1941-1945 г.г.” Літери там уже прочитати важко. Але все-таки можна розібрати, що напис на камені інший:”Парк закладено на честь 40-річчя Перемоги радянського народу в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.”

Плаксіна називає чотири назви вулиці Тищенка. Назву Церковна можна не пояснювати. А от про інші назви слід було б розказати. Глядачі відеосюжету так і не дізналися, чому вулиця носить ім’я Тищенка, хто це такий? Про Андрія Петровича слід було розказати. Він – учасник Другої світової війни, очолював різні організації в Ірпені і Будинок природи, який діяв за адресою вул. Раднаркому, 21 (навпроти 17-ї школи) з 1977 року. Будинок природи був осередком природоохоронної роботи. Завдяки діяльності Андрія Тищенка в Ірпені було посаджено десятки тисяч плодових і декоративних дерев і кущів. Будинку вже давно немає.  Юлія Шиховцова говорить, що живе в Ірпені з 1987 року, а Плаксіна – років на 15 раніше. Тому повинні були б пам’ятати про Будинок природи. Але ж Ірпінь їх ніколи не цікавив.

Плаксіна зробила ще одне “відкриття” – перша лазня в Ірпені була на розі вулиць Тищенка і Університетської, там де й нині, і збудована вона після війни.

Беремо альманах “Приірпіння” № 4 за 2004-й рік. Там опубліковано спогади Євдокії Брикс про 1920-30-і роки. Вона згадує, що вже тоді в Ірпені була лазня, яка розташовувалась неподалік від вокзалу.

Пані Шиховцова постійно хоче відзначитися. То вона обурювалася, що в нашому музеї вхід платний, в той час, коли він знову був безплатний, і грозилася встановити, на якій підставі в музеї продають вхідні квитки, хоча підстава була опублікована в “Ірпінському віснику” і на сайті Ірпінської міськради. Тепер Юлія Шиховцова вирішила показати, яка вона культурна і прийняла малограмотну вчительку праці для дебілів Плаксіну за історика-краєзнавця.

Краєзнавчі творіння Плаксіної спотворюють картину минулого тому, що в них змішано дійсні факти з помилками і нісенітницями

Люди, які ставлять лайки цьому відео, навіть не здогадуються, як сміється з них Плаксіна. Дійсно, вийшла перед об’єктив, наговорила, що в голову прийшло, а ці лохи в захопленні. Мабуть, Олена Геннадіївна почувається, як на своїй колишній роботі в психлікарні в Кичеєвому. Нагадаю, що Плаксіна закінчила дефектологічний факультет з дипломом учителя праці для спецшкіл. Отже, вона здобула теоретичну підготовку і практичний досвід роботи з людьми, які мають певні вади розумового і психічного розвитку. Олена Плаксіна вміє поводитися так, щоб бути авторитетом для подібних людей. Тому раджу запам’ятовувати людей, які крутяться біля Плаксіної, чи, мабуть, правильніше сказати, якими крутить вчителька праці для дебілів Плаксіна. Не дай, Боже, щоб такі люди пролізли у владу. Вони накерують!

Анатолій Зборовський,

директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею

Bookmark the permalink.

Comments are closed