12 січня в Центральному Будинку культури Ірпеня відбувся авторський концерт Джемалі Чочуа “Білі зірки”. Д. Чочуа народився 25 грудня 1960 року в селі  Чхороцку в Грузії.  У доробку поета Чочуа кілька книг віршів. Він – лауреат  міжнародних поетичних фестивалів, очолював Літературне товариство імені А.П. Чехова, керував Ялтинською літературно-громадською спілкою. Джемалі Чочуа – голова оргкомітету Міжнародного ялтинського музично-поетичного фестивалю “ЯЛОС”, автор Інтернет-проекту і видавець журналу “Литературный досуг”.  А ще він майстер спорту СРСР з греблі на каное, неодноразовий чемпіон Туркменії і Узбекистану.

Чудова лірика в поєднанні з прекрасними мелодіями в авторському  виконанні захопила глядачів. Поезія Чочуа – це любов до жінки і тонке відчуття краси природи. Він також оспівує красу своєї батьківщини Грузії і Ялти. Джемалі вміє знайти красиві слова для висловлення почуттів, притаманних більшості людей. Джемалі Чочуа пише й виконує пісні російською і грузинською мовами. Одну пісню він написав  і українською мовою. Ще в одній пісні Джемалі обіцяє вивчити французьку мову, аби тільки народи жили дружно і тут же співає французькою. Яскравий приклад для багатьох українців та й для людей інших національностей, які живуть в Україні, і ніяк не можуть заговорити українською мовою. Глядачам  сподобалися і пісні у виконанні 13-річної доньки барда Марії Чочуа.

Голова Ірпінської організації Конгресу літераторів України Володимир Симоненко запросив Джемалі Чочуа взяти  участь  у діяльності цього осередку, а також у роботі літературної студії “Дебют” при міській бібліотеці.

Після концертувдалося поговорити із Джемалі Чочуа.

– Як давно ви пишете вірші?

– З шести років. Мене шестилітнього віддали до школи. А Пушкін спонукав мене писати поезію. Нам читали казки Пушкіна.

– Хто ви за освітою?

– Я закінчив Московський хіміко-технологічний інститут імені Д. Менделєєва.

– Ким працюєте?

– Я приватний підприємець. Вирощував гриби у Гостомелі, займався автомобільною хімією у Вишневому. На хліб собі і родині заробляю.

– Чому ви залишили Крим? Адже ви пишете російською мовою.

– Як не дивно, але коли Крим належав Україні, держава допомагала нам  більше. В Росії все занадто політизовано. Ми раніше жили в Києві. У Ялту переїхали в 2007 році. Мій тато – грузин, а мати – українка із Шепетівського району. Я – грузин, а моя  дружина –  українка. Мама похована у Вишневому. У цьому місті живе моя тітка. Раніше я міг вільно сюди приїздити з Криму. Тепер є певні труднощі.

– А з чого розпочалися оті події в Криму?

– Я не займаюся політикою. Поет повинен бути незалежним. За своїми поглядами я інтернаціоналіст. Я шаную всі нації. Я шаную росіян. У мене багато друзів серед росіян. Я шаную українців, грузинів і інші нації. Треба поважати будь-яку націю, на землі якої живеш. Без цього культури не буде. Кожна нація має свої традиції, на яких розвивається культура. А якщо, наприклад, відбувається весілля, але воно і не грузинське, і не українське, і не російське… Коли немає поваги до старших… Яка тоді може бути культура? Могила мого батька в Сухумі. Але я не можу туди поїхати. Найгірше в нинішній ситуації, що гинуть люди. Немає нічого дорожчого за людське життя.

– У Криму бюджетникам підвищили зарплату?

– Так, підвищили десь на місяць. А потім знову знизили. Хороші зарплати у поліції, ФСБ, військових.

– А ціни російські?

– Так, ціни підняли до рівня російських.

– Які настрої у жителів Криму?

– Різні. Є українські націоналісти, які переживають за долю України. Є люди інших поглядів. Більшість дбає про виживання своїх родин.

– А чому ви переїхали саме в Ірпінь?

– Мені сподобався Ірпінь. Красиве містечко. У Києві шумно. Мені подобаються ірпінські парки. Тут красиво і затишно, хороше повітря, пахне свіжістю.

Анатолій Зборовський,

директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею