Щоб хоча би сісти Людмилі Іванівній потрібні надзвичайні зусилля. Жінці 75 років. 8 із них вона не ходить. Раніше, каже, допомагали жінки з Церкви, яку колись відвідувала. Коли-не-коли забігала сусідка. А вже майже два роки Людмила Іванівна під опікою Ірпінського територального центру соціального обслуговування.
Валентина Назаренко, соціальна робітниця:
«Будемо митися. Памперс міняти, прати. Це в нас щодня така процедура».
Людмила Власова, підопічна Ірпінського терцентру соціального обслуговування:
«Вона готує їсти, миє посуд, прибирає, в магазини ходить. Одна година! Як це можна встигнути? А вона встигає. Туди-сюди, туди-сюди. За годину я вже готова: чиста, одягнена».
Встигати за годину зробити для підопічної все необхідне пані Валентина наловчилася за багато років роботи у терцентрі. Бо ж на її відповідальності буває до 10 — 12, а то й більше стареньких, які потребують допомоги. І треба встигнути до усіх. Директорка терцентру Діана Бондар каже, до тих, хто може персуватися самостійно, соціальні робітники приходять двічі-тричі в тиждень, а до геть немічних – щодня.
Діана Бондар, директорка Ірпінського терцентру соціального обслуговування:
«У нас чітко прописано у держстандарті, які ми маємо надавати послуги. А які не можемо надавати. Але ми йдемо на поступки, на контакт з людьми, залучаємо громадські організації. Тому що, наприклад, якщо нашим підопічним потрібні памперси, у нас непередбачені послуги на закупівлю цих памперсів. Ми шукаємо благодійні організації і домовляємося на закупівлю памперсів для наших підопічних».
Зараз на обліку в терцентрі — майже сотня людей похилого віку, життя яких немислиме без соціальної опіки. І за кожної, навіть найменшої проблеми, ці люди звертаються в центр за допомогою.
Анна Ковальчук, завідувачка відділенням соціальної допомоги вдома:
«Прийшла бабуся. Вийшла у свій полісаднік подивитися, які в неї квіточки. Загубила ключі. Ніч переночувала у сусідки, вчора прийшла і каже: шо мені робить? Ну знайшли, слава богу, відкрили. Бабуся задоволена, щаслива і дома з ключами і з новим замком».
Працівники закладу можуть розповісти про долю кожного із підопічних. На усіх сформовані папки з їхніми щоденними потребами і закріплений соціальний робітник.
Людмила Марцеліївна, підопічна Ірпінського терцентру соціального обслуговування:
«Якось Таня так робить, що весь час, скільки вона в хаті, стільки ми сміємось. Я вже питала. Чи є у цих людей диплом психолога. Ну як це так може бути»?
Тетяна Яновська, соціальна робітниця:
«Ні, у мене диплом психолога нема. Це природні дар».
— Скільки у вас таких підопічних?
-Було 16 людей. У нас так багато в усіх.
Ольга Володимирівна, підопічна Ірпінського терцентру соціального обслуговування:
«Спасибі їм. До мене приходить Алла. Маленька така, шустренька. Що не попросиш – все допоможе».
Все, чим можуть, соцробітники допомагають стареньким дома. А якісь роботи приносять ще й в офіс.
Катерина Чернобровая, завідувачка відділенням організації надання адресної та натуральної допомоги:
«Багато в кого немає світла, немає пральної машини. Соціальний працівник приходить до нашої підопічної, забирає речі, приносить сюди, ми машинку завантажуємо, перемо, розвішуємо».
Окрім звичних побутових питань, війна додала ще й психологічні проблеми. Тому терцентр подався на конкурс мінсоцполітики, щоб реалізувати ще й програму життєстійкості. Багато підопічних потребують і юридичної допомоги. Серед таких і Людмила Марцеліївна. У війну згоріло в неї все, що мала. Зараз для бабусі важливо переоформити пенсію після смерті чоловіка-чорнобильця. Каже, це хоч трохи полегшило б її життя.
Людмила Марцеліївна, підопічна Ірпінського терцентру соціального обслуговування:
«Я би мала 50 процентів – шість тисяч. Я могла би мати не тільки розчіску, а ще й фена, мікрохвильовку, або електрочайник могла б купити.— Ми безпомічні у юридичних усіх питаннях».
І хоча наразі у терцентрі юристи не передбачені, тут не залишають це поза увагою. Директорка каже, щоб розширити спектр соціальних послуг та надавати всебічну допомогу підопічним, ініціювали створення комунального неприбуткового підприємства.
Діана Бондар, директорка Ірпінського терцентру соціального обслуговування:
« У майбутньому ми плануємо посаду юриста. Плануємо створення самого КНП- центр надання соціальних послуг. Для цього потрібно рішення сесії».
А тим часом старенькі дякують працівницям терцентру, що не залишають наодинці з їхньою безпорадністю.
