На чому найкраще зробити собі рекламу? На критиці влади. А пані Юлія Шиховцова вирішила ще й викриттями зайнятися. Вона “викрила” аферу в центрі Ірпеня – в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї. Нещодавно Юлія Шиховцова повідомила в одній із груп у соцмережі “Ірпінь плюс”, що музей став платним. Якщо почитати її гнівну тираду, то виходить, що директор музею сам малює квитки, а гроші кладе собі в кишеню. Відвідувачі музею здивувалися. Адже ніхто, окрім екскурсантів, за вхід нічого не платив. А нинішнього року і екскурсії були безплатні, бо квитки ще не замовили. Мене ж здивувала Яніна Заліська. Вона охоче долучається до нападок на мене. От і цього разу постаралася: “Так жажда бабла затьмила разум, что директор стал кассиром! Антонюк Евгения сама выручку считает?” Правда, потім Заліська спохватилася і додала: “Так зобов’язали ж директора!”

Пані Яніна, “так жажда бабла затьмила разум” чи “зобов’язали”? Треба якось визначитися. Ви ж часто буваєте в музеї у своєї подруги Плаксіної і в курсі справи. Як не соромно наклеп зводити?

Пані Шиховцова написала низку запитань і вимагає, щоб їй відповіла начальник відділу культури Є.П.Антонюк. Яніна Заліська вимагає, щоб я, як директор музею, відповідав разом із Антонюк. Я відповідаю. Між іншим, якщо ви надіслали запит про якийсь заклад і отримали відповідь за підписом  начальника відділу, заступника міського голови, самого міського голови чи навіть президента, то можете не сумніватися: відповідь писав керівник цього закладу. Адже він найкраще обізнаний із станом справ.

Грізні запитання і правдиві відповіді

Запитання Юлії Шиховцової цитую мовою оригіналу.

“На основании чего собираются с посетителей деньги?”

Виконком Ірпінської міськради прийняв рішення від 23 червня 2015 року № 147 “Про затвердження переліку та цін на платні послуги, що надають музейні установи, підпорядковані відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради”. Наступного дня інформація про платні послуги музею була опублікована на сайті Ірпінської міськради, а 26 червня – в “Ірпінському віснику”. Тут же було опубліковано вартість послуг. Вхідний квиток – 5 гривень, для школярів, студентів і пенсіонерів – 2 гривні 50 копійок. Екскурсія в музеї – 20 гривень, автобусна екскурсія – 30 гривень. Від оплати звільнені діти з багатодітних та малозабезпечених сімей, діти-інваліди, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, учасники АТО та їхні діти і учасники Другої світової війни.

Як бачимо, ніякої таємниці тут немає. Я завжди говорив, що “Ірпінський вісник” треба передплачувати і читати. А то Юлія Шиховцова здійняла ґвалт майже через два роки після того, як міськвиконком прийняв рішення.

Начальник відділу культури Є.П. Антонюк, виконуючи рішення виконкому та керуючись Постановою КМУ від 12.12.2011 р. № 1271 “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності” наказом Міністерства культури і мистецтв України від 21.12.1999 р. № 732/306/152 “Про затвердження Порядку надання платних послуг закладами культури і мистецтв”, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, видала  наказ від 30 червня 2015 року № 141/4 “Про платні послуги, що надають музейні установи, підпорядковані відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради”.

“Куда инкассируется заработанная сумма?”

Гроші здаємо в бухгалтерію відділу культури.

“Есть ли банковский счет у музея?”

Згідно вищеназваного наказу начальника відділу культури, бухгалтерія зараховує  кошти від платних послуг до спеціального фонду відділу.

“Почему билеты рисуются на коленке и хранятся в сейфе директора музея?”

Уява довірливого читача змальовує, як директор (чи головний зберігач фондів, чи доглядач, можна вже було б вказати, хто саме, бо в музеї тільки три працівники, якщо не рахувати прибиральниці), побачивши, що до музею зайшла Юлія Шиховцова, присів, на коліні хутенько намалював квиток і взяв із бідної жінки 5 гривень. Дійсно, дивно. Якщо квитки малюють на коліні, то навіщо їх зберігати в сейфі? Звичайно, це нісенітниця. Електронний варіант квитка надала головний зберігач фондів Олена Плаксіна. Вона хвалиться, що сама розробила комп’ютерний дизайн квитка, але я, знаючи Олену Геннадіївну, думаю, що це виконав котрийсь із її рідних чи знайомих комп’ютерників. Квитки замовлені і надруковані в типографії. Якщо їх залишити на столі при вході в музей, то їх украдуть. Тому квитки зберігаються в сейфі директора музею.

“Почему директор музея ведет свою бухгалтерию?!”

Директор музею не веде своєї бухгалтерії. Всі заклади культури обслуговує бухгалтерія відділу культури.

“И почему ДИРЕКТОР МУЗЕЯ ПРОДАЕТ БИЛЕТЫ?!?!”

А от під цим запитанням я підписуюсь обома руками. Мова про запровадження плати за вхід і екскурсійне обслуговування йшла давно. Я проти цього рішення. І не тільки з огляду на складне матеріальне становище населення. Під час мого незаконного звільнення Олена Плаксіна демонтувала частину виставки періоду після кінця 1950-х років. Тому зараз брати гроші з відвідувачів музею все одно, що продавати книжку з вирваними сторінками. Я ще шість років тому написав доповідну начальнику відділу культури про недоцільність платних послуг. Якщо їх запровадити, то потрібно ввести посаду касира. Але платними послугами на зарплату касира не заробити. Доглядач музею повинна дивитися за відвідувачами. Не може ж вона, залишивши відвідувачів у четвертому залі, бігти до входу, діставати з сейфу квитки, брати гроші, ховати їх у сейф і повертатися назад. А відвідувачі бувають такі, що їх залишати одних не можна. Я пропонував доручити функції касира головному зберігачу фондів О.Г. Плаксіній. Вона української граматики не знає, безграмотними записами зіпсувала всі книги обліку експонатів. Тим, хто вважає її краєзнавцем, раджу набрати в Гуглі: “Зборовський Плаксіна” або “Плаксіна Зборовський”. Я спростовую ті нісенітниці, які з’являються за підписом Плаксіної, хоча не все із опублікованого є в Інтернеті. Працювати касиром Плаксіна могла б. Але Олена Геннадіївна відмовилась виконувати обов’язки касира. У Яніни Заліської  виходить, що два працівники музею принципові, а от Зборовський погодився “на раз”. Я не “на раз”, а на письмовий наказ від 9 листопада 2015 року № 216/1. Це Плаксіна навіть на вимогу виконувати свої безпосередні службові обов’язки відповідає: “Я не хочу. Я не буду. У мене немає часу”. І ніхто їй нічого не говорить. А мені відразу – письмовий наказ під розписку. А тому, хто не виконує наказ, виносять догану. Три догани – і людину звільняють.

Звичайно, музею потрібні гроші на поточні витрати. Але ж директор не може бути касиром. Наприклад, група прийшла на екскурсію і готова була заплатити гроші. Але я в цей час був на нараді у відділі культури. Тому група оглянула музей самостійно і безплатно.

Я прогнозував, що платний вхід зменшить кількість відвідувачів. Справді, в 2015 році було проведено 68 екскурсій, а в 2016 лише 27 (з них – три для вихованців дитсадків безплатно). Зрозуміло, що на кількість екскурсій вплинуло те, що музей деякий час був зачинений на ремонт. Та й оновлення центру міста створювало певні труднощі для бажаючих відвідати музей. Але траплялися випадки, коли вчителі замовляли екскурсію, але, дізнавшись, що екскурсійне обслуговування платне, не приводили дітей в музей.

“Кто принимает кассу?!!?”

Гроші за платні послуги приймає касир бухгалтерії відділу культури Тетяна Мокляк.

“Где кассовый аппарат или тетрадь учета?!”

Вам що, в музеї видають квиток, на якому вказана вартість, разом із касовим чеком, на якому теж вказана вартість? Ви ж не плутайте музей із магазином. Один із тих, хто разом із Шиховцовою, стурбувався становищем музею, показав, що він навіть не знає, де цей заклад культури розташований. А треба ж розуміти, про що пишеш. Квитки видаються під розписку і гроші приймаються відповідно.

Висновки.

Запитання Юлії Шиховцової можна охарактеризувати народним прислів’ям: “Чула дзвін, та не знає де він”. А може й знає, але клопочеться зовсім не про встановлення істини. Пам’ятаєте анекдот: “Я скажу, що ваша дочка – проститутка. – У мене немає дочки. – Нічого, у людей осадок залишиться”. От і тут, дуже хоче пані Юлія, щоб у людей осадок залишився. Потреби оприлюднювати в Інтернеті такі грізні запитання та ще й з такою кількістю знаків запитання й оклику, не було. Достатньо було зайти або зателефонувати в музей, щоб отримати потрібну інформацію. А можна було зайти на сайт Ірпінської міської ради. Є така рубрика – “Прозорий офіс”. Навіщо виставляти аферистом людину, яка вже тридцять років дбає про музей і яка теж проти запровадження платних послуг у музеї? Якби дійсно турбувалися про музей, то допомогли б мені.

У наївних людей після читання подібної критики може скластися уявлення, що її автори – борці за справедливість. Але це зовсім не так. То в них виходить, що сосни в лісах Житомирщини позасихали тому, що Володимир Карплюк робить парки в Ірпені, то вони накидаються на Андрія Кравченка, бо він показав в Інтернеті, що Володимир Карплюк зайшов у музей і розмовляв із людьми. На думку цих людей, про міського голову Карплюка треба говорити тільки погане. Можна уявити, якою була б свобода слова, якби такі люди дорвалися до влади. Юлія Шиховцова балотувалася в Ірпінську міськраду від Радикальної партії Ляшка. Але з депутатством не склалося. От вона й атакує своїх конкурентів, яким повезло, і творить собі імідж на критиці. Запам’ятайте Юлію Шиховцову, щоб не помилитися на наступних виборах.

Не чекайте добра від тієї партії, в якій є такі члени, або яка використовує таких піар-менеджерів, як Шиховцова, Заліська і їм подібні.

Наш музей має проблеми. Я підготував звернення громадськості до міського голови. Якщо ви дійсно піклуєтесь про долю музею, зайдіть і додайте свій підпис під цим листом.

Анатолій Зборовський,

директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею