Володимир Колок: побільше б таких людей, як Карплюк

12 Січня 2017

На Різдвяні свята до Коцюбинського завітав головний тренер збірної України з футзалу, наставник команди “Біличанка” селища Коцюбинське, головний тренер угорського ФК “Толна” Володимир Колок. Кореспонденти “Правди Ірпеня” поцікавились в тренера, як працюється за кордоном та які його подальші плани.

31695968

П.І. Що спонукало Вас тренувати спортсменів в Угорщині?

В.К. З 1991 року я працював у футзалі. Створив і зробив десятиразовим чемпіоном та десятиразовим володарем Кубку України жіночий  футзальний клуб “Біличанка”. Чесно і сумлінно на громадських засадах виконував роль президента,  тренера, адміністратора, завгоспа і ще багато різних функцій. Легко не було ніколи. А в останньому сезоні сталося багато подій які дали мені поштовх до кардинальних змін у моєму житті. Для українського фут залу я віддав багато сил і життя. Але, на жаль, моя робота і робота моїх колег не знайшла достатньої підтримки на рівні держави і найвищих спортивних інстанцій. До жіночого футзалу їх  увага  доходила недостатньо. В нашому клубі почалася чергова зміна поколінь, пішли з команди декілька провідних гравців і треба було знову починати все майже спочатку. В цей час мені прийшло запрошення від мого колеги і давнього приятеля президента ФК “Толна”, в якого в клубі теж виникли схожі проблеми і був гострий кадровий дефіцит.  Я спочатку вагався, але все ж вирішив спробувати свої сили в зовсім інших умовах. Можна сказати , що сам собі кинув виклик.

П.І. В Інтернеті є інформація, що Ви переїхали до Угорщини, бо місцева влада не підтримувала розвиток футзалу.

В.К. Якби була така причина, то я б виїхав ще в 1993 році, адже достатньої підримки від влади ми не отримували ніколи, окрім останніх декількох років, з 2014  р., коли до нас з пропозицією своєї допомоги звернулися представники ГО “Нові обличчя” і після особистої зустрічі з Карплюком В.А. ця організація почала надавати всіляку моральну і матеріальну підтримку. Я бачив, як було приємно дівчатам тримати в руках нові м’ячі чи спортивну форму, чи спортивні костюми придбані за допомогою В.А.Карплюка. Чи отримати в подарунок календарі, плакати чи буклети з фотографією команди. Чи їхати на змагання в автобусі наданому ГО “Нові обличчя!. Нам всім було приємно бачити мера міста Ірпінь на наших матчах і бачити, як він щиро вболівав за нас на трибунах. Ця підтримка надихала команду на перемоги. Можливо він і не вирішував ідеально усі проблеми команди, але за його підтримки в клубі були  створені чи не найкращі умови для її роботи за останні  роки. Як для аматорської команди все було добре.  Тому я від себе особисто і від всього колективу можу тільки подякувати за таку підтримку. А що стосується публікацій в інтернеті, то я їх бачив і чесно кажучи, черговий раз здивувався, тому, що багато енергії цих авторів витрачається на продукування негативу, направленого на людей, які роблять реальні хороші для людей справи. Прикро, що ці автори, які ніколи не цікавилися життям команди і ніколи нічим не допомогали, використали мій від’їзд за кордон, як привід для нападок на  В.А. Карплюка і ГО “Нові обличчя”. Якби не останні, то команда  можливо б припинила своє існування декілька років тому. А ще мене вразив приклад з травмованою спортсменкою, яка буцім-то шукала  кошти на операцію. Те що шукала , то правда. А те, що за її операцію заплатив свої кошти особисто Карплюк В.А., то про це не написали. Бо не знали, адже він на цьому не піарився. Хай таких як Карплюк  буде побільше. А авторам треба писати правду, а не те, що вигідно. Варто знати такі слова з Біблії : “Свідок брехливий не буде без кари, а хто брехні говорить не буде врятований”.

П.І. А як щодо влади Коцюбинського?

В.К. Протягом   існування клубу, час від часу,  влада могла надавати дрібну допомогу, адже не помічати нашу команду було не можливо. Але ця допомога не була суттєвою. З двома передостанніми мерами велася мова про побудову спортивного комплексу в селищі, але далі передпроектних пропозицій справа не йшла. А останній рік не зрозуміло яка влада в селищі.

П.І. Яке там відношення в Угорщині до футзалу?

В.К. Там, де я зараз працюю команді, для ігор і тренувань надається міський палац спорту коли  потрібно. Є можливість,  коли треба, використовувати ще три інших зали (це в містечку, де живе 12 тисяч населення). Є різноманітний необхідний інвентар і в достатній кількості. Не потрібно його шукати і випрошувати. Я навіть для “Біличанки” вже привіз звідти м’ячі. Поділилися. Угорська федерація футболу приділяє велику увагу цьому виду спорту. В багатьох містечках і селищах є аматорські жіночі  футзальні команди. Мати таку команду- престижно.

П.І. Які плани на майбутнє?

В.К. В спорті всі прагнуть до перемог. Моя нинішня команда не з багатих, але колектив підібрався чудовий, і хоча маємо лише 8 гравців будемо боротися за призове місце. Цей екстрим мені подобається.  А там як Бог дасть. А ще хочу працювати так,  щоб ті спортсмени, яких я треную, вдосконалювали  себе і відчували себе щасливими.  

П.І. Що побажаєте для українських спортсменів?

В.К. Бажаю всім миру, перемог,  оптимізму. Ми – сильна нація і в нас перспективні спортсмени. Терпіння, бажання та наполеглива праця в поєднанні дадуть хороший результат. Маю надію, що держава підтримуватиме наших спортсменів. 

Bookmark the permalink.

Comments are closed