Сьогодні в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Тому ми згадуємо ліквідаторів, зокрема Володимира Правика, в честь якого названо один з найбільших парків в Ірпені. 

 

Поруч з центральною вулицею Ірпеня, серед багатолітніх струнких сосен височить бронзове погруддя молодого високочолого чоловіка. Його поважний, але водночас лагідний погляд спрямований на перехожих, які десятками-сотнями щодня минають його… І хтозна, скільки з них підведе очі в його сторону, скільки відволічуться від буденних справ, звернуть увагу…Хтозна, скільки ірпінців знають, чия постать спостерігає за ними протягом десятиліть…Невідомо, скільки підходило до гранітного підніжжя, щоб схилити голову, подякувати… Подякувати за відвагу, мужність, героїзм, за наше з вами життя…

Хроніка подій

А почалося все рівно тридцять років тому, коли теплої квітневої ночі лейтенант внутрішньої служби, 23-літній Володимир Правик, перебуваючи на нічному чергуванні, отримав сигнал тривоги. Тоді він ще не знав, що цей сигнал розділить на «до» і «після» не лише його життя, а й життя цілої країни… О 01:23:53 на Чорнобильській АЕС стався потужний вибух, який повністю зруйнував реактор. Як начальник варти Чорнобильської 2-ї пожежної частини, він, разом з командою, першим прибув на місце катастрофи вже через сім хвилин після вибуху та взяв на себе керівництво діями пожежників. Оцінивши ситуацію, піднявся на дах зруйнованого енергоблоку і здійснив розвідку на ньому. Потім прийняв єдине можливе рішення — приборкати полум’я – не дати йому поширитися на машинний зал та сусідній 3-й атомний реактор. Правик і його команда перебували серед смертоносної радіації 1 годину і 20 хвилин. Як командир бійців-вогнеборців він діяв на найнебезпечніших ділянках до тієї хвилини, поки не втратив свідомість від отриманої дози радіації…

Листи

За два тижні до аварії Володимир став батьком – дружина Надія народила йому доньку Наталку. Чоловік саме забрав своїх дівчат додому з пологового, вони встигли зовсім недовго побути разом… А потім настало 26 квітня. Це була зміна Володимира. Коли він збирався на те злощасне чергування на свою «атомку» (так він називав службу на ЧАЕС), то повернувся до квартири, щоб захопити магнітофон, а вже за порогом посміхнувся: «Не сумуй!» і помахав рукою. Тоді Надія відчула тривогу. Щоб позбавитися її, почала перечитувати листи від Володимира. У датованому груднем 1985-го він писав: «…Нашим дітям ми розповімо про те, як у блакитній юності ми зустрілися для щастя і життя, заради наших дітей».

А в останньому листі вже з московської лікарні у травні 1986 року були такі оптимістичні рядки: «Я дуже скоро повернуся. Це я тобі обіцяю! Я буду жити!» Та 11 травня, попри усі зусилля лікарів, він помер через згубну дію сотень рентгенів, отриманих на даху зруйнованого ректора. Володимир Правик не дожив місяць до свого 24-ліття…

В Національному музеї «Чорнобиль» досі зберігається диспетчерський журнал, у якому зафіксовані  повідомлення Володимира Правика в перші години після катастрофи, а також заключення про смерть і один з останніх листів до дружини з московської лікарняної палати.

 

Спочинок на чужині

Поховали героя у Москві на Митинському кладовищі з усіма належними почестями. Разом із ним – п’ятеро друзів-пожежників і 20 атомників. Звісно, батьки загиблих ліквідаторів хотіли, аби їм віддали тіла дітей — щоб їх похоронити на Батьківщині. Але тоді радянські чиновники сказали: «Вони — герої і вже вам не належать». Тепер перевезти прах неможливо: місця захоронення так «фонили», що зверху залили товстий шар бетону.

Шана і пам’ять

Офіцеру-вогнеборцю посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а 16 квітня 1996 року указом Президента України нагородили зіркою «За мужність». Прізвище героя навічно занесене до списку особового складу воєнізованої пожежної частини, звідки він пішов у безсмертя. Його ім’я викарбовано на гранітній плиті столичного меморіалу «Герої Чорнобиля».

 

Пам’ятники Володимиру Правику встановлено в Черкасах, де він навчався, та в нашому місті. Багато хто помилково вважає його корінним ірпінцем. Насправді ж ліквідатор родом з Чорнобиля. Після катастрофи та смерті сина, батьків і молодшого брата героя евакуювали до Ірпеня, дали тут квартиру. Саме тому тут 29 жовтня 1988 р. у міському парку (тоді парк Ленінського комсомолу) урочисто відкрили гранітно-бронзовий монумент. Згадка про це збереглася у першому випуску місцевої газети «Прапор перемоги». Згодом на честь героя-ліквідатора перейменували і сам парк.

Парк імені ліквідатора

Дуже прикро, що тільки зараз місце пам’яті Володимира Правика набуло вигляду достойного відважного героя-ліквідатора. Довгий час благоустрій парку здійснювався тільки довкола монументу. Решта ж території було занедбане, забуте, облюбоване безпритульними собаками та прихильниками оковитої. Робота над реконструкцією розпочалася у листопаді 2014 р. з ініціативи мера міста Володимира Карплюка. Протягом двох місяців були приведені у порядок зелені насадження, викладені пішохідні та вело-доріжки, установлені лави, ліхтарі, огорожа. Облаштували сучасний дитячий майданчик та спортивний комплекс для дорослих. З’явилася вражаюча ілюмінація. Нині парк ім. В. Правика – одне з улюблених місць відпочинку ірпінців та гостей міста. Тут проводять фестивалі, концерти і культурні заходи. У зеленої перлини нашого міста навіть з’явилася сторінка в соцмережі. Тут відвідувачі парку залишають свої щирі коментарі, відгуки та яскраві світлини.

Не соромно тепер підійти і до монументу герою-ліквідатору. Зустрітися з ним поглядом і подякувати. Віримо, що відтепер обрамлена зеленою красою пам’ять про Володимира Правика житиме вічно в серці перлини Ірпеня та в серцях ірпінців.