29 січня о 14.00 в актовій залі Ірпінської міської ради відбудеться творча зустріч з поетом, директором видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“, Іваном Антоновичем Малковичем. Про основні факти з життя та діяльності поета дізнавалися кореспонденти “Правди Ірпеня”.

Іван Малкович — український поет і видавець, директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народився 10 травня 1961 року в Березові Нижньому на Івано-Франківщині в сім’ї Антося Малковича та Юлії Малкович (Арсенич). У 1976 році після закінчення місцевої школи вступає на скрипкове відділення Івано-Франківського музичного училища імені Д. Січинського. 1980 — закінчує Івано-Франківське музичне училище та вступає на філологічне відділення Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

6 січня 1981 року виходить його перша велика поетична публікація у “Літературній Україні” із вступним словом Д. Павличка.

Іван Малкович друкувався в журналах “Київ”, “Жовтень”, “Дніпро”, літературному альманасі “Вітрила”, газеті “Літературна Україна”. Він є членом Спілки письменників з 1986 р, автором п’ятьох “дорослих” поетичних книг: “Білий камінь” (1984), “Ключ” (1988), “Вірші” (1992), “Із янголом на плечі” (1997), “Вірші на зиму” (2006). З його віршами можна ознайомитись за посиланням. 

У 1981 році ще 19-річним юнаком на всеукраїнському літературному семінарі в Ірпені таємним голосуванням кількох сотень літераторів І.Малковича було обрано “Найкращим молодим українським поетом”.

У 1984 році побачила світ перша поетична збірка “Білий камінь” (Київ, в-во “Молодь”). Публікацію відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. “Найніжніша скрипка України” — так назвала молодого поета Ліна Костенко у видавничій рецензії на “Білий камінь”.

У 1992 році у створеному власному видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” видає першу книжку — “Українську абетку”. Того ж року виходить третя поетична збірка “Вірші” (Київ, “Український письменник”). У 1994 році у видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” виходить перше видання “Улюблених віршів”. У 1997 році побачила світ четверта книга поета “Із янголом на плечі” (Київ, поетична аґенція “Княжів”).

У 2002 році Форум видавців у Львові визнає “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ” найкращим видавництвом року в Україні. У 2004 році видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” отримало право на створення філії в Москві (за умови, що на кожній книжці буде зазначено: “Книга без права продажи в Украине”). Того ж року Форум видавців у Львові визнає Івана Малковича найкращим директором видавництва в Україні. Тоді ж Іван Малкович став кавалером Міжнародного ордену усмішки (свого часу цю нагороду отримували Папа Іван-Павло ІІ, Астрід Ліндґрен, Сєрґєй Образцов, Дж.Роулінґ та ін.)

У 2005 році у видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” виходить перше видання “100 казок. 1-й том”, а також п’ята поетична книжка Івана Малковича “Вірші на зиму” (Київ, “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”). З книгами поета можна ознайомитись за посиланням. 

З 2008 року Іван Малкович починає видавати в “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” “дорослу” літературу. У 2009 році у видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” виходить “Дитяча Євангелія” з благословіннями Предстоятелів найбільших традиційних християнських церков в Україні.

Іван Малкович — редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. “Це людина, маніакально віддана ідеї “особливо якісної української книги”. (Книжковий огляд, №1, 2002). У 2004, 2008, 2009 рр. входить до «ТОП-100 найвпливовіших людей України» щорічного рейтингу журналу “Кореспондент”.

У 2017 році  став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, яку отримав як поет за книгу поезій “Подорожник з новими віршами”.

Вірші Івана Малковича перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською, литовською, грузинською та іншими мовами.

Відомі цитати Івана Малковича:

1. “Усе наладиться, коли українська лунатиме всюди”.
2. “Я мрію дожити до тих часів, коли дітям у школі перестануть сльозливо оповідати про горопашного кріпака Тараса Шевченка, який служив безправним, безсловесним попихачем у панів, а змінять парадигму і вестимуть натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата й мами, і без, здавалося, жодних шансів на успіх, створив сам себе”.
3. “Що робили московити? Вони висміювали все українське, намагалися показати, що це все опереткова шароварщина. Вони й досі, коли ми говоримо щось серйозне, сприймають це у штики, кажуть, що ми “мазепинці”, “петлюрівці”, “бандерівці” тощо. Зате люблять таких опереткових персонажів, як Вєрка Сердючка чи Володимир Зеленський. Придивіться, якщо той самий “Квартал 95” іноді й говорить українською, то якось дуже оперетково. Вони, на жаль, так накидають тут, в Україні, того “руского мира” – то в “пушкінском слоге”, то в знущальних нотках, коли переходять на українську”.
4. “Живеться українцям погано, бо вони бідні. Хоча й надмірне багатство породжує пиху. Коли людина має фінансову можливість задовольнити свої матеріальні потреби, тоді вона більш схильна до культури, роздумування, толерантності. Ми бачимо це в Європі. Наші люди невдоволені, озлоблені, бо вони бідні”.
5. “Бути вільним — це радше бути щасливим невільником улюбленої праці, рідних і близьких людей. Ох, якби ще й самодостатньої і вільної країни”.
6. “Найкасовійший автор — український народ. Тому що ми видали «100 казок» у двох томах. І лише перший том розійшовся накладом 70 тис. примірників! Зараз у роботі третій — останній — том. Ці книжки яскраво ілюстровані. Над ними працювали найкращі художники”.
7. “Щастя — це повнота світу, внутрішній лад. Коли всі рідні й близькі здорові і зайняті своїми улюбленими справами. Коли маєш можливість робити те, що хочеш, коли за дружньою розмовою вдається з’ясувати щось просте й сокровенне, коли відчуваєш приємну втому від необтяжливої фізичної праці, коли переповнюють образи, а ти за своїм столиком при вікні ледве встигаєш їх записувати…
   Я щасливий в різних іпостасях і різною мірою. Як людина, як поет, як видавець, як громадянин. Щодо останнього, то найменше”.