22 лютого 2014 року в Ірпені відбулося велелюдне меморіальне віче, приурочене пам’яті загиблих на Майдані. Захід почався панахидою, співав хор. Потім запалили сотню свічок. Виступали Брати Капранови, Сергій Василюк (лідер гурту Тінь Сонця), Ігор Мазур-Тополя, Ігор Домбровський, Ігор Найда, Анастасія Попсуй. Був там і я. Це віче було якимось катарсисом. Ми всі плакали і були сповнені рішучості і солідарності.

Ніхто з присутніх, та й і я сам, тоді не розуміли, що більшість фінансових та організаційних витрат з підготовки та проведення віча взяв на себе Володимир Карплюк. Він не виступав у той день біля мікрофону, а просто стояв серед людей.

Передісторія цього віча наступна. Під час подій осені-зими 2014-го ми, революціонери Ірпінського регіону, які їздили на Майдан, періодично збиралися у таємних офісах для координації дій. Коли стало питання проведення віча в Ірпені, Ігор Найда, який теж відвідував збори, повів організаційне ядро в офісний центр “Домінант” на Грибоєдова.  “Як? Тут же злісний забудовник і регіонал Карплюк”, – запротестував я. Найда запевнив, що все буде добре і “Карплюк мене не вкусить”. (Тоді я читав сайт Ірини Федорів і був добряче прокачаний чорнухою на тему Карплюка).

В «Домінанті» пройшло щось на кшталт наради. Там було кілька незнайомих мені людей. Ми розподілили завдання на підготовку віча. Все пройшло надзвичайно вдало: людей зійшлося дуже багато, плакати по місту, портрети Шевченка, хор, генератор, звук, паливо – все за нотами. І тільки потім, все проаналізувавши, я зрозумів, що практично за всіма напрямкам питання закривали люди з команди Карплюка. Причому, це відбувалося без традиційних для нас, активістів, демагогій і сперечань. Вони, здавалося, розуміли один одного з погляду. Просто брали і робили.

Це була зовсім інша якість стосунків в команді і якість роботи загалом. Мене це вразило і купило. Так в ході підготовки революційного віча в Ірпені я почав спілкуватися з теперішнім міським головою Володимиром Карплюком.

Досить швидко у мене розсіялося нашарування чорної пропаганди про “страшного регіонала Карплюка”.

Усе своє професійне життя я працював журналістом, викладачем, політтехнологом і виключно в демократичних проектах. Я бачив і чув багато регіоналів, бо це були мої ідеологічні вороги. Я знав їхні психотипи, ідеологію та моделі поведінки, як експерт. Аналізувати це було частиною моєї роботи.

Карплюк – не регіонал по психотипу і світогляду. У спілкуванні з ним я побачив глибокоосвічену людину з широким європейським світоглядом. Людину, яка постійно читає і цитує класиків та успішних людей західного світу. Регіонали не такі. Таким був мій перший висновок.

Другий висновок – Карплюк занадто молодий, щоб бути справжнім регіоналом. На початку двохтисячних він був лідером студентського самоврядування в Академії. Зрозуміло, що ректором там був Петро Мельник і голову студпарламенту цілком могли потягнути на якусь партійну конференцію. Оце і є головний ідеологічний стовп, до якого Федорів та її послідовники прив’язують Карплюка. Це увесь його регіоналізм.  Але так до Петра Мельника при бажанні можна прив’язати усіх колишніх випускників Академії і половину Ірпеня.

Тут є ще один промовистий нюанс: Партія регіонів на початку двохтисячних і в кінці епохи Януковича, якою вона пішла в історію – це дві різні речі. В часи, коли молодий і зелений Карплюк сидів на обласній конференції  ПР у цій партії не було самого Януковича. Такого товариша просто ще не знав широкий загал України. А засновником цієї партії був теперішній Президент Петро Порошенко, якого ми, як порятунок, обрали у першому турі. Ось вам і ще одна маніпуляція Федорів, на яку свого часу вівся і я, не знаючи деталей. Це притягнення образів кривавого Януковича до Карплюка, нехтуючи розривом у десяток років.

У 2010-му році, коли Партія регіонів купалася в ейфорії тотальної влади відбувалися місцеві вибори. Молодий ірпінський підприємець і громадський діяч Володимир Карплюк балотується на посаду міського голови і виграє у свого головного конкурента Володимира Скаржинського на 600 голосів. (Протоколи і мокрі печатки перемоги Карплюка досі в архівах.) Скаржинський – то справжній регіонал. Досвідчений компартієць, старий і лисий. Ще й кум Азарова. У Києві вирішують, що “краще мати справу з перевіреним і своїм Скаржинським ніж з молодим Карплюком”, який неясно де взявся і що від нього чекати. Потім був “Беркут” навколо ТВК, телеканали, відчайдушні спроби молодого переможця прорватися і захистити свій результат. Але тоді сила державної кримінально-репресивної машини була надто велика.

Після брутально віджатої регіоналами перемоги на виборах мера у 2010 році Володимир Карплюк створює власний політичний проект – “Нові обличчя”. Він розумів, що примикаючи до будь-якої іншої партії стане заручником партійного керівництва. Хочеш бути незалежним – май своє. Отже, із 2010-го року Володимир Карплюк – голова партії “Нові обличчя”. Партії з амбітною ідеологією проєвропейського дієвого патріотизму. Партії, яка не говорить, а взяла і зробила. Наприклад, Ірпінь. Це висновок третій.

Більшість регіоналів – це або старі поважні компартійці типу Чечетова-Єфремова, або колишні бандити. Одні та інші накрали або навіджимали свої капітали. Була ще третя категорія молоді-гламурні типу Курченка, яким накрадені капітали передали в управління.

Теперішній міський голова Ірпеня Володимир Карплюк починав свій бізнес із того, що наливав каву і тягав із 7-го кілометра Одеси баули з чоловічими костюмами. Місцеві знають. Батьки не передали йому капіталу, а старші класи він закінчував у спорт-інтернаті в Києві. Висновок №4: Карплюк не регіонал – бо зробив себе сам.

Раніше, коли різні федорів або чмо-жені писали чи говорили, що Нові обличчя – це колишні регіонали, мені просто хотілося дати за це по пиці. Бо хто тоді я – нащадок розстріляного більшовиками унрівця з червоними дипломами філософського факультету і своєю вічною боротьбою з комуно-ригами?  Я – голова найбільшої фракції Ірпінської міськради – “Нові обличчя”. І у цій фракції люди переважно молоді, віку 30+5. Як можна на чорне казати біле і при цьому вдавати із себе полум’яного борця за правду? Це мене просто бісить…

До «Нових облич» я взагалі не був членом жодної партії. І в нашій фракції таких багато. Критерій відсутності регіонального минулого був визначальним для відбору кандидатів від Нових облич на останніх виборах. Це кажу як один із технологів партії, як голова її контрольно-ревізійної комісії.

То хто такі федоріви і чможені, щоб називати мене, мою партію, нашого лідера регіоналами? Видатні і шановані люди, які щось завершене створили в Україні? Чи вони є моральними авторитетами суспільства? Чи мають детектор патріотизму?

Не хочу нікого судити. І в пику бити вже теж не хочу. Господь усе бачить і люди не сліпі. З часом все стане на свої місця. В нашій громаді оздоровлення вже активно йде. Люди побачили нову якість менеджменту міста. Вслід за благоустроєм міського простору приходить благоустрій свідомості. Отже, примітивними ярликами політику вже не зробиш.

Хочеться, щоб цей процес якнайшвидше пішов по всій країні. Бо нова Україна починається з Ірпеня! А можливості є в кожному місті, ми ж тут нафту не знайшли.

Максим Плешко,

радник міського голови, керівник фракції “Нові обличчя”.