Максим Валерійович Плешко. Він молодий, завзятий і амбіційний. Водночас – він справжній: щирий, простий і відвертий. Працює керуючим справами виконавчого комітету в команді Володимира Карплюка. Ніколи не займав жодної обраної посади, не балотувався на виборах, не був членом жодної партії, але був учасником двох революцій. Сьогодні він вперше пропонує себе виборцям.

Максиме, Вам 32 роки. Часто від людей можна чути, що у такому віці відсутній управлінський досвід і це може вплинути на ефективність у роботі. Водночас – це вік активних дій.

М.П.: Часто досвіду не вистачає. Я це відчуваю. Але є бажання вчитися. Я завжди звертаюся за порадою до старших людей. У нас працюють заступниками голови Микола Михайлович Головкевич і Лідія Яківна Михальченко. Це досвідчені люди, які пройшли колосальний шлях, вони знають у місті все. Тому, якщо мені потрібна порада, я звертаюся до них і запитую, як діяти в тій чи іншій ситуації. Але в чому відчуваю перевагу молодих? Ми можемо приймати нестандартні рішення. Те, що для інших здається незвичним і важким, ми робимо просто і з легкістю. Сьогодні час нових підходів, нових поглядів і в цьому я відчуваю перевагу, тут нам легко працювати.

Ви за фахом політолог. Могли б створити якусь агенцію і заробляти гроші на політичних прогнозах, моделюваннях, різних консультаціях і таке інше. Ви ж обрали собі шлях, який потребує великої відповідальності, у першу чергу, перед людьми… Навіщо Вам це?

М.П.: Політологи завжди працюють на когось. Так, можливо, й легше. Робота з людьми, коли через тебе проходить багато питань, багато проблем, які потрібно вирішувати – це однозначно важче. Особливо, коли приходять люди з переконанням, що їм усі винні. Є таке поняття патерналізм, коли люди очікують, що за них усі питання повирішують.

Коли я був громадським активістом, я був патріотом, який носить прапор на майдані. А коли пішов у команду Володимира Карплюка, я став патріотом, який робить конкретну справу. І це набагато класніше – бути причетним до того, що зроблено і, що залишиться після тебе.

Ви виходець з Майдану після якого формувалися нові політичні сили, нові рухи. Чому Ви обрали «Нові обличчя»?

М.П.: У нашій команді не тільки я виходець з Майдану. Та ж, Анастасія Попсуй, яка активно займалася забезпеченням родин загиблих «Небесної сотні» і багато інших людей…

Після перших розстрілів на Майдані ми вирішили в Ірпені провести поминальне віче, прийшло багато людей, які стояли з портретами Тараса Шевченка, з портретами загиблих… ми усі плакали. Був хор, приїхали брати Капранови, телебачення. По місту перед тим було багато плакатів розклеєно. Я тоді дізнався, що велику організаційної роботу здійснили люди Володимира Карплюка, а сам він не вийшов на сцену, ніде не «світився». Просто потрібно було робити – і він робив.

І я тоді зрозумів, яка це насолода працювати з людьми, які розуміють одне одного з півслова, які не ділять роботу на легку і важку. Натомість, усі одне одного зрозуміли, взяли і зробили. І результати таких підходів ви зараз можете побачити у місті. Коли роками нічого не робилось, а тут за рік – такі кардинальні зміни. Просто взяли і зробили.

У нас з цього приводу вже жартують: інші кажуть – візьми й зроби. А деякі обіцяють і нічого не роблять. А ми взяли й зробили. Мене підкупила оця дієвість, конкретність, малоговоріння і багаторобіння. Це мене привабило. Тому я обрав цей шлях.

Ви йдете до Ірпінської міської ради, коли Ірпінь на підйомі. Зараз за своїм соціальним розвитком місто наздоганяє Бучу. Щоб Ірпінь розвивався активно й ефективно, необхідно докладати зусиль кожному у команді Володимира Карплюка. Яким Ви бачите свій особистий внесок в цьому процесі?

М.П.: Я виконую різноманітні доручення голови. Організовую роботу виконкому. Відповідаю за інформаційну політику, за зв’язки мерії з громадським сектором, іншими містами, виконую представницькі функції.

У мої посадові обов’язки входить отримувати соціальні запити і розподіляти їх на відповідні служби, які можуть ці запити задовольнити.

Можете, для прикладу, пригадати якесь питання і результат його вирішення?

М.П.: Розкажу про вирішення однієї з наймасштабніших проблем. На першому етапі військових дій на сході країни ми створили штаб допомоги учасникам АТО, членам їхніх родин та переселенцям. Була дуже складна ситуація. І нам вдалося її вирішити. Ми змогли серед переселенців виокремити активних людей, які самоорганізувалися для розробки якихось проектів. І сьогодні вони вже готові реалізовувати свої ідеї. Шукають інвесторів, державні програми тощо.

На наступному тижні ми відкриваємо Центр надання адміністративних послуг – «Прозорий офіс». Це буде унікальний об’єкт, подібного якому немає у Київській області. Я певною мірою причетний до координації роботи над цим проектом. А бувають суто житейські питання. Наприклад, прийшов молодий хлопець, учасник АТО і каже: «Наступного тижня я їду на «передову», у нас окремий підрозділ, ми стоїмо в полі, нам треба зробити землянки і заготувати дрова. Позичте бензопилу. Ми дров наріжемо і «Новою поштою» інструмент повернемо». Секретар Ірпінської міської ради Юрій Денисенко дав гроші на цю покупку. Ми порадилися з начальником «Ірпіньзеленбуду», яка саме потрібна пилка. Придбали її і віддали нашим хлопцям, яким з настанням холодів цей інструмент буде просто необхідний для обігріву. Дуже раді, що вдалося допомогти.

Зараз займаюся питанням ще одного підрозділу, для якого потрібно придбати і пилу, і генератор. Тут складніше, бо генератор коштує дорого, десь 15 тисяч гривень. Але я повинен десь гроші залучити і ці питання вирішити.

Про гроші. У повноваженні місцевого депутата – впливати на місцевий бюджет, на справедливий розподіл коштів і, найголовніше, щоб гроші не були розкрадені.

М.П.: Уже сьогодні гроші з бюджету в Ірпені не розкрадаються. Це факт. Ті зміни, які ми зараз бачимо у місті, є якраз свідченням і підтвердженням цього.

Ось простий приклад, як використання коштів пов’язане з об’єктами інфраструктури. Кожен забудовник має внести чотири відсотки пайової участі. З них формується частина бюджету, яка називається «бюджетом розвитку». Це ті кошти, які не можна проїсти. Їх потрібно вкладати у капітальні об’єкти: в дороги, садочки, парки, тощо. Ці кошти вкладаються у те, що залишитися нашим нащадкам. Цього року, за 9 місяців роботи, таких коштів ми освоїли – на дороги, тротуари, парки, освітлення, поліклініки, дитячі садочки, тощо – близько 60 мільйонів гривень. Минулого року було освоєно понад 6 мільйонів. То де була різниця? …Це і є відповідь на питання, звідки береться багато бруду на команду і на самого нинішнього міського голову. Тому що на 54 мільйони, які б мали надійти до бюджету розвитку, можна багато найняти тих, хто пише, розкидає бруд. І це треба розуміти.

Нам сьогодні не соромно йти до людей. Рік тому, у моєму дворі стояв нинішній міський голова Володимир Карплюк і ми просили людей підтримати нас. Сьогодні ми знову звертаємось до жителів нашого міста за підтримкою і нам не соромно…тому, що люди самі бачать, як місто змінилося.

Ви будете обиратися в окрузі, де й проживаєте. А це означає, що Ви контролюватимете себе, свої дії, щоб не було соромно дивитися в очі людям, з якими ходите однією вулицею. Уже вивчили проблеми свого округу?

М.П.: Я знаю проблеми саме тому, що тут живу. Їх можна поділити на два напрямки: новобудови і приватний сектор. У першому напрямку, людей турбує збереження зеленої зони, питання дитячого садочка і школи. А в приватному секторі – інші питання. Там не асфальтовані провулки, там живуть люди похилого віку і проблеми, відповідно, інші.

Зараз до міської ради йдуть «Нові обличчя» і старі обличчя. І Вам доведеться з ними співпрацювати. Місто гарно стартувало у своєму соціальному розвитку. «Нові обличчя» вже продемонстрували нові стандарти, нові підходи. Чи не стануть ті, хто все життя тільки обіцяли, гальмом у подальшому ефективному розвитку Ірпеня?

М.П.: Це питання виходить за межі Ірпеня. Тому що за рік, який минув, інфраструктура міста здобула стільки нових об’єктів, скільки не зроблено в усій області. І коли, наприклад, мешканці сусідньої Боярки, яка так само близько до Києва, де так само будується житло, стоїть питання: чому в Ірпені і Бучі – так, а в Боярці – не так? У них, дивлячись на Ірпінь, починають очі розкриватися… Зараз там іде кандидат на мера від «Нових облич» і ми маємо підставу сподіватися, що і в Боярці та інших містах буде не так, як завжди.

Багато хто каже, що до місцевих рад повинні йти місцеві партії, рухи. Що Ви скажете про це, як політолог?

М.П.: Партійні бренди працюють на загальнодержавному рівні. І дуже смішно, коли на місцевих виборах партії кажуть: контрактна армія, зменшення тарифів. Місцевий депутат немає на це жодних повноважень. Великі партії просто дурять виборців. У нашому регіоні вони не вирішують місцевих проблем. Єдине, що вони зараз можуть – це нас критикувати, хоча самі нічого помітного для людей не зробили.

Люди вже звикли, що у період виборів кандидати постійно щось обіцяють. Відомо, що у команді Володимира Карплюка фокуси, на кшталт «Відчуєте покращення вже сьогодні», не проходять.

М.П.: Я мав можливість слухати багатьох політиків. Володимир Карплюк дуже відрізняється від них. Мені спершу було незвично чути, коли він на вирішення якогось питання дає негативну відповідь, пояснюючи при цьому, чому таке-то питання вирішити у найближчий час неможливо. Було дивним і те, чому голова не обіцяє і будь-що буде. Мені було дивно, що він «рубає» правду. Ми йому, навіть, кажемо іноді, що через такі відповіді рейтинг впаде. На що Володимир Андрійович відповідає: «Рейтинги мені не важливі. Ми працюємо для міста. Нам треба зробити Ірпінь гарним, європейським, щоб кожен міг пишатися тим, що тут живе».

Спілкувалася Анастасія Герик.