Неважливо, ким ти працюєш і які цілі перед собою ставиш, будь-які плани рано чи пізно впираються у важку, рутинну, щоденну роботу. Якщо вам пощастило, біг по життю і щільність подій не залишають часу для роздумів. Що ми втрачаємо в такі періоди, не знає ніхто. І дуже важливо знаходити навколо імпульси, які допомагають йти далі.

Мене надихнула промова дев’ятого президента Ізраїлю Шимона Переса на цьогорічній Ялтинській Європейській Стратегії, яка проходила в Києві:

«Більшість людей воліють пам’ятати, а не представляти – це найбільша помилка. Що ви хочете пам’ятати? Всі помилки, які були зроблені? На історію не можна покладатися. Історики були промовцями у королів і тих, хто був при владі – вони говорили те, що потрібно. Мене іноді запитують: якщо озирнутися назад, якими були ваші найбільші помилки? Я відповім: ми думали, що маємо завеликі мрії. А тепер розуміємо, що вони були не такими вже й великими. Мрійте про більше! Чим більші ваші мрії, тим більше ви здобудете. Потенціал в усіх людей – дуже великий. Але всі вони трошки ліниві. Якщо хочете чогось досягти, треба працювати. І не будьте песимістами – це теж марнування часу, особливо коли часи міняються…»

Якщо мене запитати, за що я найбільше люблю свою роботу, я зможу відповісти однозначно: за людей. Ми весь час шукаємо нову інформацію, нові способи її подання, нескінченно зустрічаємося з цікавими людьми, дізнаємося приголомшливі історії. Мені здається, в нашій сфері професійне вигорання просто неможливе.

Серед довгого переліку свят нам не вистачає західного Дня подяки. Хоч раз на рік вимовити добрі слова про те хороше, що дійсно у нас є. У всіх нас! У нас є ви, дорогі читачі, у вас – ми.

Сподіваюся, наша любов до людей взаємна.