Від затятого «сталінця» – до ворога режиму. Такий шлях пройшов український письменник і філософ Микола Руденко.
Народився Руденко в 1920 році, в маленькому селищі Юр’ївка на Луганщині. Перші розкуркулення, колгоспи, куди довелося здати коня, корову і пару волів, голод 33-го – такі недитячі спогади Руденка про дитинство.
Та й взагалі все його життя порівнюють із темним випробуванням. У шестирічному віці втратив батька. У семирічному, через дитячі баталії осліп на ліве око. У 1939-му, в 19 років, Руденко вступає на філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. Вчиться від сили два місяці – наближається війна. Попри виявлену сліпоту добивається мобілізації.
«Якби не пройшов військового, а відтак, окопного загартування, – не повернувся б із концтаборів, як не повернулися мої побратими Василь Стус чи Олекса Тихий», – напише Руденко пізніше в своїх спогадах.
На війні він був тяжко поранений. Куля роздробила кістки таза і хребта. Лікарі давали важкі прогнози – ходити не зможе. Проте Руденко повернувся до звичайного життя.
Після демобілізації у 1945-му став відомим письменником-фронтовиком і парторгом Спілки письменників України. Тоді світ побачила його перша збірка віршів про війну – «З походу». У той же час працював секретарем видавництва «Радянський письменник», був редактором журналу «Дніпро», членом Київського міськкому КПУ.
Однак за 4 роки все змінилося. Микола Руденко зрозумів, що не хоче бути маріонеткою в руках радянської влади й відмовився від усіх посад.
У 1950-му виходять його перші філософські праці, в яких він критикує беззаконня радянських вождів – «Економічні монологи», «Енергія прогресу» та роман «Формула сонця». За ці твори Руденка виключають з КПРС та нарікають дисидентом, що в перекладі з «радянської» означало – зрадник. І відтоді починається «полювання» на письменника.
Та попри залякування він продовжує боротися за правду й писати нові твори. Поетичні книги: «Світлі глибини», «Переклик друзів», «Всесвіт у тобі», «Сто світил». Науково-фантастичний роман «Чарівний бумеранг», повість «Народжений блискавкою» та багато інших творів народжуються з під його пера із 1954 по 1970 роки.
«Та, незважаючи на втрати, на лайку й дорікання злі. Я слово буду гранувати, щоб стало долею землі»,— писав Руденко.
У середині 1970-го ім’я Миколи Руденка зникає з читацького горизонту. Радянська влада остаточно перекриває йому «творчий кисень». У 1975-му його вперше арештовують і прагнуть запроторити до психлікарні, але безрезультатно.
Микола Руденко:
«На щастя, і завідуюча психоневрологічного госпіталю і лікарі-психіатри були євреї. Я не бачив жодного психіатра єврея, який би поставив свій підпис під діагнозом психічної хвороби здоровій людині. Не вийшло!».
Роком потому, у 1976-му, Руденко створює Українську Гельсінську групу – український правозахисний рух, який боровся за права та безпеку людей. Цього ж року до письменника через 60 років після дитячої травми повертається зір на лівому оці.
Але у 1977-му – знову чорна смуга. Слідчий КДБ у кращих традиціях сталінських часів «встановить», що літературні твори письменника пройняті антирадянською пропагандою, а вдома в нього «знайдуть» 39 доларів. Вирок – сім років таборів суворого режиму й п’ять років заслання.
Відбував покарання мужній борець за правду в уральських та мордовських концтаборах. Волю здобув у травні 1987-го.
Після концтаборів подався за кордон. Оселився у Нью-Йорку і з новою жагою поринув у літературний процес. У США вийшли в світ чимало творів Миколи Руденка, які перекладалися англійською, французькою та німецькою мовами.
Під час еміграції він працював на «Радіо свобода» та «Голосі Америки».
Через 13 років, у 1990-ому, кримінальна справа щодо Миколи Руденка за відсутністю складу злочину була закрита. Реабілітований письменник залишив США і повернувся на Батьківщину.
Микола Руденко:
«Я ніколи себе жертвою не відчував. Я знав, що загине радянська влада. Мусить згинути».
Незалежність української держави Микола Руденко зустрів на рідній землі. У 2000-му році указом Президента України Леоніда Кучми письменнику присвоєно звання – Герой України.
У 2004-му Микола Руденко відійшов у засвіти.
«Думаю, що Руденко легко закінчив свою земну путь. Власне, все його життя – це було пошук істини, і він все-таки дійшов до розуміння того, що фізична смерть – це не є кінець усьому» – згадував друг письменника, політв’язень совєтських тюрем Микола Горбаль.
Згодом у пам’ять про письменника з’являються поштові марки й конверти, на його батьківщині відкривають музей, називають вулиці.
Така у 2023 році з’явилася і в Ірпені. Її перейменували із колишньої Матросова.
