“Я бував у Словаччині, Франції, Італії, бачив багато європейських міст.
Але Ірпінь стане кращим”. (Микола Канєвський)
Ірпінь – це те місто, яке завжди притягувало творчих людей. Ми пишаємося тим, що тут жили та творили художники Колесніченко, Донцов, Мурашко, Піаніда, Балясний, Сабадиш. На місці садиби, де в Ірпені мешкав відомий майстер пензля Федір Кричевський, встановлено стелу з білого мармуру із викарбуваним профілем художника. А оновлений сквер на розі вулиць Паламарчука і Грибоєдова носить ім’я заслуженого художника України Володимира Сидорука.
Сьогодні Ірпінь також надихає до усього творчого. У місті працює загальноосвітня школа художнього профілю ім. А.С. Макаренка, яка щороку дарує Україні нових талановитих майстрів олівця та пензля. Сьогодні там вчителює художник світового рівня Костянтин Могилевський. Його графічні та живописні роботи можна побачити на вітчизняних та міжнародних виставках, а торік виставлялися у нашому історико-краєзнавчому музеї.
Микола Канєвський народився на Вінниччині в 1950 р. Пізніше закінчив художньо-графічний факультет Одеського педінституту ім. К.Д.Ушинського, 30 років прожив у Лісовій Бучі, де й брав участь у діяльності національно-демократичних організацій Ірпінського регіну. Нині живе в Києві, а дві його дорослі доньки – у Приірпінні.
На відкритті своєї виставки в Ірпені Микола Канєвський сказав: «Я бував у Словаччині, Франції, Італії, бачив багато європейських міст. Але Ірпінь стане кращим». І ми зараз робимо усе, щоб так і було.
До 2020 року заплановано будівництво мистецького центру «Irpin Art House», про що сказано у Стратегічному плані розвитку ірпінського регіону. Це буде великий за площею культурно-мистецький комплекс, що задовольнить одразу кілька нагальних потреб міста у культурній галузі та виконуватиме безліч важдивих функцій. Там буде школа мистецтв, музей сучасної культури Ірпеня, а також галерея для місцевих скульпторів, художників, фотохудожників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва.
До міського голови Ірпеня Володимира Карплюка часто лунають питання, накшталт: “навіщо будувати культурний центр, якщо у країні криза?” або “хіба на часі парк, якщо в країні погані дороги?”. На що він часто приводить подібний приклад Середньовіччя, занепад якого закінчився тоді, коли виникла культура Відродження, яка несла і собі духовне оновлення, звернення до спадщини, гуманізм. І тільки вслід за мистецтвом почала розвиватися наука, економіка, інфраструктура. Це відповідь історії на питання, чи варто розвивати культуру у кризові часи.
