Сьогодні йому могло б виповнитися 32. Та назавжди Владиславу Горбатенку залишиться 30.

Ірпінець. Молодший лейтенант 3-го механізованого батальйону Збройних Сил України. Людина, яка допомагала іншим і стала на захист своєї країни.

На його честь у рідному ліцеї «Лінгвіст» в Ірпені відкрили меморіальну дошку.

Віталій Коваленко, заступник начальника відділу культури, національностей та релігій ІМР:

«Шкільну освіту він здобув тут, в школі №12, а нині — ліцей «Лінгвіст». Був скромним, дисциплінованим, працелюбним, веселим, товариським, розсудливим. Перевагу надавав гуманітарним дисциплінам, аніж точним наукам». 

У дорослому житті Владислав присвятив себе допомозі людям. Працював із дітьми з особливими освітніми  потребами.

Із початком повномасштабного вторгнення допомагав військовим відновлювати їхнійпсихоемоційний стан. А згодом і сам став до лав Збройних Сил України.

Воював під Вугледаром. Пізніше — на Покровському напрямку. І навіть на фронті підтримував побратимів як психолог.

Тетяна Давиденко, класна керівниця Владислава Горбатенка:

«Ми як учителі, думаючи про своїх вихованців, уявляючи їх у майбутньому, передаючи знання, свій досвід, ми ставимося до них як до майбутнього покоління. І тому сьогодні особливо важко розуміти, що тей, хто мав залишитися після тебе, його майбутнє перекреслено».

Життя Владислава обірвалося 3 листопада 2024 року на Донеччині. 

Попереду було багато планів і мрій. Тепер – пам’ять про нього житиме у стінах рідної школи.

Олександр Пащинський, перший заступник Ірпінського міського голови:

«Ми завжди маємо памʼятати наших Героїв. І ціну нашого життя і свободи зараз тут. Я хочу, щоб кожний з нас цінував подвиг Владислава. Ми всі маємо, проходячи поруч з цією дошкою, не лише згадувати і памʼятати нашого Героя, а й жити так, щоб нам не було соромно».