Ті, хто розривають могили

2 Червня 2015

2010 пам’яток археології, 1164 пам’ятки історії, понад 90 поселень-городищ зафіксовано на території Київської області. Щороку кожна десята з них зазнає руйнації від рук мисливців за скарбами. Сьогодні розкрадання могил стало звичною справою. Хто такі насправді «чорні археологи» і чому з ними не борються?

Сьогодні в інтернеті можна зустріти сотні оголошень подібного гатунку:

«Шукаю людей для постійного копу, котрі мають металодетектор і велике бажання пошуків, але самотність змушує сидіти вдома. Мої вимоги: 1). з результативним досвідом; 2). вік від 18 і аж до стану тримати в руках лопату; 3). порядний та відповідальний; 4). Ну, і найголовніше, не сильно балакучий. Кількість бажаючих НЕОБМЕЖЕНА!» (Києво-Святошинський район).

«Якщо хтось має пропозиції по Васильківському району – то все перериємо!!!Місць перспективних вздовж Стугни вистачає.»(Васильківський район).

За думкою членів Клубу колекціонерів, в українському інтернеті постійно спілкуються, обмінюються юридичною та архівною інформацією майже 200 досвідчених «копачів». Новеньких до гурту не беруть, – довго придивляються і перевіряють: бояться «стукачів», бо єдина можливість притягнути їх до кримінальної відповідальності – схопити «на гарячому», прямо на кургані чи іншій пам’ятці археології під час їх розкопування, із металошукачем та лопатою в руках.

Нині, якщо людину заскочать зненацька на місці розкопок, то максимум, що їй загрожує,– штраф 590 гривень. Але це ще треба довести: свідки, знахідки, що можуть розцінюватись як історичні скарби. Якщо ж буде доведено плюндрування могил, то тут уже інша санкція: у Кримінальному кодексі є стаття, яка передбачає за подібні дії до восьми років ув’язнення.

Боротьба з чорною археологією, як свідчить світова практика, буде успішною лише за трьох умов. Ставлення суспільства до такого роду діяльності має бути негативним. По-друге, в країні мусить бути спеціальна установа на кшталт археологічної поліції. По-третє, влада має чинити податковий тиск на колекціонерів предметів археології, де податок виступатиме не засобом наповнення бюджету, а способом захисту від попиту на нелегальні археологічні знахідки.

Інститут археології НАНУ всіма силами намагається протистояти навалі чорних археологів. Закон України «Про охорону культурної спадщини» є поміркованим і не дозволяє суворо притягувати до кримінальної відповідальності за подібне розкрадання, тим самим робить можливими нелегальні розкопки через відсутність страху в тих, хто їх проводить. Білі археологи (археологи-науковці, чиє право на розкопки підтверджено відповідними інституціями) можуть фахово дослідити за рік майже 400 пам’яток, чорні – понад 1000.

За кордоном при музеях є система меценатства, коли музейні працівники збирають інформацію про те, де що продається, повідомляють її меценатам, а ті потім викуповують, вкладаючи власні гроші. І поповнюють таким чином музейні колекції.

Мисливець за старовиною, чорна археологія – це не просто бізнес, це стиль життя і філософія.

На початку 80-х. археологічні пам’ятники розкопували на місцях майбутніх новобудов. При Союзі туди спочатку запускали археологів.

Багато хто з чорних археологів йшов слідом за офіційними археологами. Справа в тому, що “новобудовні” експедиції завжди поспішали, їх підганяли голови колгоспів, які жадали на місцях розкопок пошвидше звести будівлю. Таких чорних археологів, які йдуть слідом за “білими”, називають “шакалами”.

Копають зазвичай влітку і восени. Професія чорного археолога схожа на ремесло гравця – дуже потрібний “фарт”. Кажуть, що краще всього починати з офіційною археологічної експедиції. Там за два-три сезони можна навчитися азам. Адже потрібно вміти правильно документувати знахідки і визначати їх вік і ексклюзивність, щоб потім не продешевити. Потрібно мати хороші кінці серед скупників, а ще краще – прямий вихід на заможних колекціонерів. Для розкопок потрібно також хороше обладнання. Наприклад, металодетектор, що визначає наявність металу на глибині до 6-7 м, залежно від породи ґрунтів. До “полювання” готуються заздалегідь, взимку опрацьовуються офіційні археологічні звіти, відзначаються “перспективні” місця. Всі витрати окуповуються за один сезон.

На розкопі є свої небезпеки. Наприклад, поховання катакомбної культури краще не копати самому. У ньому дуже довга шахта і велика підземна похоронна камера. Є небезпека, що тебе просто може завалити і твій скелет знайде який-небудь “колега” років так через п’ятсот. Тому в експедиції виходимо вдвох чи втрьох.

Земля у нас, кажуть археологи, взагалі – золота. От тільки всерйоз ніхто розкопками не займається.

Ті, хто розривають могили.

Ті, хто розривають могили.

Bookmark the permalink.

Comments are closed