Світ про Тараса Шевченка

25 Червня 2018

-Малюймо Шевченка й ліпімо завжди молодим

  без німбу пророка, бо німби невічні, як дим.

 Й терновий вінець не чіпляймо йому на чоло,

бо мучнів у нас і сьогодні не менш, ніж було…

… Такого Шевченка давно Україна чека,

в якого рум’янець палає на юних щоках,

який своїм словом запалить і всіх об’єдна

в єдиний народ! Бо ж у всіх Україна одна!

Коли я читаю ці натхненні рядки поета із Луганська Івана Низового, то відразу бачу ірпінський пам’ятник Тарасові Шевченку. Іван Данилович помер у 2011 році, але складається враження, що писав він саме про наш пам’ятник, або ж скульптори Олесь Сидорук і Борис Крилов читали його вірш.

Останнім часом у Фейсбуці з’являються фото минулого центральної площі. Звичайно, це вже історія і слід пам’ятати, якою раніше була площа. Але чи замислюються ті, хто лайкає під такими фото, що нам помаленьку підкидають ідею, як гарно було, коли тут не височіли пам’ятники Кобзарю і українським державотворцям, а був годинник, а ще раніше – пам’ятник Леніну? Не забуваймо, що інформаційна війна триває.

Процитований вище уривок з поезії Івана Низового опублікований у збірнику “Світ про Тараса Шевченка”, який вийшов друком у Києві в рамках Міжнародного проекту-конкурсу “Тарас Шевченко єднає народи”. Укладачі видання народна артистка України Галина Яблонська, Петро Швець і Павло Місяць зазначають:”Шевченко став справжнім Пророком, бо йому судилося побачити те, чого не бачили інші. Він незримо присутній на площах і майданах, коли народ України виборює свободу. Він також є з українцями під час усіх народних свят. Йому зведено близько півтори тисячі  пам’ятників у різних куточках України та світу. Його безсмертні творіння перекладено більш ніж 150 мовами, на його слова написані сотні пісень, стали виставами його п’єси”.

У книзі “Світ про Тараса Шевченка” зібрано висловлювання про Кобзаря поетів, письменників, науковців, державних і політичних діячів України і світу за його життя та після його відходу у вічність. Шкода тільки, що це лише мала частка знайдених висловлювань.

Тарас Шевченко з своєю поезією з’явився в той час, коли Україна була поділена між Російською та Австрійською імперіями і нашому народові загрожувало розчинення в інших націях. Потрібен був геній Кобзаря, щоб відродити почуття єдності в пошматованому народному тілі і спрямувати націю до побудови своєї держави.

Про цю роль Тараса Шевченка писали Остап Вишня, громадський і державний діяч, дипломат і музеєзнавець Ігор Ліховий, Володимир Яворівський, канадський православний церковний діяч Степан Ярмусь, американський літературознавець Григорій Грабович і німецька поетеса, перекладачка (зокрема, Шевченка) скульпторка  кінця ХІХ – першої половини ХХ століття Юлія Віргінія.

Творчість Шевченка користувалася надзвичайною популярністю в народі. Г. Чистяківський 15 липня 1861 року відзначав:”Про Тараса знає вся кріпацька Україна, що він був її батьком, заступником, що він ліг коло Канева. Приходять люди зі слобод вклонитися його могилі. Я часто застаю коло могили простих слобожан: стоять, знявши шапки, підпершись на ціпки, з клуночками за плечима, і дивляться на могилу так, що я жодного разу на своєму віку не бачив такого щирого, тихого, зворушливого погляду людського”.

Російський письменник і журналіст другої половини ХІХ століття Володимир Зотов писав, що молоде покоління постійно переписувало твори Шевченка. Вони ходили в рукописах.

Румунський соціолог і літературний критик кінця ХІХ – початку ХХ століття Костянтин ДоброджануГеря згадував:”Я сам за часів моєї юності бачив таку зворушливу сцену: в одному загубленому в українських степах селі в селянській хатині хлопчина років п’ятнадцяти читав дуже засмальцьовану книгу – “Кобзар” Шевченка. Біля стола, спершись на лікті, сидів батько і уважно й побожно слухав, а мати на лавці сльози втирала”.

А ось спогад Максима Рильського:”Ще за життя Шевченка його твори пішли між той народ, який він завжди мав на оці… і народ прийняв Шевченкове  слово як своє. Звідси – “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Думи мої”, “Заповіт” та інші пісні, що стали народними. “Кобзаря” в дореволюційний час… читали й перечитували “прості” люди, як, може, ніде не читають і не перечитують жодну у світі книжку. Я пам’ятаю, як за мого дитинства плакали сільські дівчата над “Катериною”, як, затаївши дух, слухали селяни “Наймичку” й “Гайдамаків”… Шевченко  для них був не тільки великий поет (багато з них і слова цього не знали) – він був свій чоловік».

Сучасний літературознавець і лауреат Національноїи премії України імені Тараса Шевченка Михайло Наєнко розповідає:”Академік О. Білецький у 1957 році говорив, що на виручку від щорічного продажу Шевченкового “Кобзаря” утримувалися практично три академічні інститути (мовознавчий, літературний і фольклористичний та етнології). Не уточнював академік лише того, що з тих (радянських) видань цензура постійно вилучала кілька творів (так звані “антибогданівські” вірші, поема “Великий льох” та ін.), які продовжували, отже, перебувати в ГУЛАГу аж до здобуття Україною незалежності в 1991-му”.                                                                         

Сучасник Шевченка,  російський поет Аполлон Григор’єв і польський літературознавець і шевченкознавець ХХ століття Мар’ян Якубець ставили творчість Тараса Шевченка вище Пушкіна і Міцкевича.

Грузинський поет і громадський діяч другої половини ХІХ – початку ХХ століття Акакій Церетелі зізнавався:”Завдяки Шевченкові я вперше зрозумів, як треба любити Вітчизну і свій народ”.

Російський літературний критик Микола Добролюбов вважав, що російська література не має такого цілковито народного поета, як Тарас Шевченко.

Про те, що Тарас Шевченко належить не тільки Україні, але й іншим слов’янським народам і навіть всьому світові писали англійська журналістка Полін Бентлі, болгарський літературознавець Іван Шишманов, індонезійська громадська діячка ПуйобумтороСупені, канадський громадський діяч Томас Дуглас, російський історик і етнограф Іван Прижов, темношкірий американський співак і правозахисник Поль Робсон, хорватський поет Август Харамбашич, чеський письменник і перекладач (зокрема, творів Шевченка) Мілан Яриш та багато інших.

Японський поет, перекладач (зокрема, Шевченка), професор КомацуСьоске підкреслював:»Я вивчив українську мову, щоб мати змогу читати Шевченка в оригіналі».

Висока оцінка Тараса Шевченка, поета і борця за волю міститься у виступах президентів США Ліндона Джонсона, Дуайта Ейзенгауера і Джона Кеннеді.

Не буду стверджувати, що американські президенти читали “Кобзаря”. Але не підлягає сумніву, що промови їм писали дуже обізнані люди.

На жаль, наклад збірника “Світ про Тараса Шевченка” становить лише 120 примірників. А на цьогорічний проект-конкурс “Тарас Шевченко єднає народи” надійшло майже чотири з половиною сотні заявок із 26 країн. Проте учаснику конкурсу з Ірпеня, автору виставки “Вишитий Кобзар” Івану Рябчуку книгу “Світ про Тараса Шевченка” з відповідним сертифікатом вручили.

Анатолій Зборовський,

директор ірпінського історико-краєзнавчого музею

                                                                                 

Bookmark the permalink.

Comments are closed