Перше зображення Ірпеня, якого тоді ще не було

23 Січня 2020

В “Літопису міста Ірпеня” Ірпінської краєзнавчої комісії зазначено, що в районі заводу “Ірпіньмаш” колись було поселення “Потоки”. Це було ще тоді, коли Ірпеня не було. На карті у виданій у 1864 році   книзі “Сказання про населені місцевості Київської губернії” Лаврентія Похилевича позначено населений пункт Пилипів Потік, розташований на лівому березі річки Ірпінь, навпроти Романівки. А завдяки французу Делафлізу ми маємо навіть зображення Пилипового Потоку. 

 У 1812 році імператор Франції Наполеон на щастя для Ірпеня, якого тоді не було, і на нещастя для себе вирушив у похід на Росію. На щастя для Ірпеня тому, що помічник головного хірурга французької армії Домінік П’єр Де ля Фліз  потрапив у полон. Але француз не розгубився. Він одружився з небогою графа, генерал-лейтенанта Василя Гудовича і оселився в Україні. На щастя для Ірпеня та багатьох інших міст і сіл Київського округу. Тому, що Дем’ян Петрович Делафліз  (так його назвали у нас) детально описав і навіть змалював багато міст і сіл Київщини, зокрема Романівку, Мостище і хутір Любку в нашому краю. Малюнки французького лікаря та його інформацію про ці села і хутір я оприлюднив у своїх книгах “Історія рідного краю. Приірпіння” і “Історія Ірпінського краю”. 

Делафліз залишив кілька альбомів із малюнками і описами, які він виконав у 1840-1850-х роках. Зокрема, там є малюнок та опис хутора Пилипів Потік. Тобто, це перше зображення Ірпеня, якого тоді ще не було. На хуторі мешкало 18 селян: 10 чоловічої статі і 8 жіночої. Із сходу на захід протікала річка Пилипів Потік, яка впадала в річку Рудню, очевидно притоку річки Ірпінь. Річка Пилипів Потік, як і багато інших маленьких річок,  до нашого часу не дожила. Поблизу було маленьке болото. Грунт був піщаний. Городи у селян маленькі. Селяни сіяли озимий хліб, а свійських тварин не утримували. В лісах водилося багато вовків. У річці риб, раків і п’явок не було. Хати не чисті і неохайні. Євреї утримували в Пилиповому Потоці корчму. Одягалися селяни дуже бідно, взували личаки. Їжі було недостатньо. Вода була добра. Жителі Пилипового Потоку мало пили горілку і п’яниць тут не було.  

А коли на початку ХХ століття, у зв’язку з будівництвом залізниці Київ – Ковель, виникло селище Ірпінь, то Пилипів Потік став його частиною.

Анатолій  Зборовський, директор Ірпінського

історико-краєзнавчого музею

Більше актуальних новин Ірпеня та Приірпіння шукайте у нас у соцмережі Facebook,  та Telegram!

Bookmark the permalink.

Comments are closed