Як і кожна людина, так і кожен населений пункт – це село, селище чи місто, має свою неповторну долю, своє життя. У цьому житті є буденні справи, що скоро забуваються і ні на що не впливають, а є переломні моменти, доленосні події, незабутні миті, котрі несуть в собі важливе історичне навантаження. Для Ірпеня, наприклад, однією з таких дат є 1956 рік. А ще безліч-безліч інших. “Правда Ірпеня” дослідила попередні шість десятиліть життя міста і виділила найважливіші, на наш погляд, події.

1956 – 1966 роки

Розпочалася історія міста у 1956 році. Тоді селищу Ірпінь надається статус міста районного підпорядкування у складі Києво-Святошинського району. Першим головою Ірпінського міськвиконкому був Іван Митрофанович Нужний. Тоді в Ірпені мешкало 12 тисяч чоловік.

Цього ж року в Ірпені створено спеціальний середній навчальний заклад – сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку (лише у 1993 році навчальний заклад перейменовано на Ірпінський економічний технікум).

У лютому 1957 року Головні майстерні було реорганізовано у машинобудівний завод “Ірпіньмашторф”, який вже через десять років випускав 150 різних екскаваторів і розстильних машин у рік.

1958 року почав функціонувати перший у Приірпінні позашкільний заклад – дитячо-юнацька спортивна школа (директором був Ярошенко В.С.). а вже 1961 року відкрито вечірню школу.

Цього ж року була побудована Ірпінська поліклініка.

Розвивається активно промисловість. 1964 року на заводоуправлінні з виробництва цегельно-черепичних будматеріалів освоєно виробництво виробів з полістиролу, поліетилену тощо. Протягом 1958 – 1967 років було збудовано нові цехи Білицької меблевої фабрики.

У 60-х роках територія Білицької меблевої фабрики забудовується трьох-, чотирьохповерховими будинками, впорядковується територія. З 1963 по 1969 рік в Ірпені побудовано 50 багатоквартирних будинків на 2000 квартир і 970 одноквартирних будинків за власні кошти будівельників.

Весною 1964 року розпочався рух пасажирських автобусів між Ірпенем та Бучею.

Творче життя міста теж у розпалі. Після реабілітації в 1957-му, на початку 1960-х письменники Г.Кочур та Д. Паламарчук оселяються в Ірпені за допомогою М.Рильського. Письменники були друзями і в житті, і в творчості, з головою поринули в роботу, дивуючи всіх своєю працелюбністю і рідкісною творчою наснагою.

У 1966 році статус міста Ірпінь знову уточнюється. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 2 лютого 1966 року селище Біличі виведене з підпорядкування Ірпінської міськради і передане до складу м. Києва. А 22 липня 1967 року рішенням виконкому Київської обласної ради Ірпінській міськраді підпорядкована Гостомельська селищна рада разом із населеними пунктами Баланівка і Мостище. Таким чином, наприкінці 60-х років завершується формування м. Ірпеня.

1966 – 1976 роки

З 1971 по 1975 рік збудовано 60 багатоквартирних будинків, де оселилися 1955 сімей. Станом на 1970 рік в Ірпені та селищах мешкало 65 тис. жителів.

У жовтні 1969 року місто Ірпінь відвідала група молоді з м. Борна (Німецька Демократична Республіка). З того часу беруть початок зв’язки Ірпеня та Борна – міст-побратимів.

На початку 1970-х років розпочалася телефонізація міста. Нова АТС на 1600 номерів забезпечила зв’язком усі установи міста і 700 квартир.

До 1975 року промислові підприємства і здравниці мали місцеву каналізацію, що створювало великі незручності і стримувало будівництво. Протягом чотирьох років велось будівництво міського вузла каналізації. У 1975 році була введена в експлуатацію перша черга цього вузла.

1976 – 1986 роки

1977 року завершено будівництво першого в Ірпені дев’ятиповерхового будинку по вулиці Дзержинського, 17. Будинок збудований коштом робітників (житлобудівельний кооператив) комбінату “Прогрес”.

У 1980 році збудовано і заселено другий дев’ятиповерховий будинок по вулиці Ленінградській, 4-а. Тут було відкрито магазин “Дитячий світ”.

5 листопада 1983 року введено в експлуатацію готель “Ірпінь”. Його розпочали будувати в 1974 році. Вартість будівництва склала понад два мільйони карбованців. Готель має 312 місць.

27 квітня 1985 року закладено парк Перемоги (за кінотеатром “Ірпінь”) на честь 40-річчя Перемоги.

1986 – 1996 роки

Незадовго до Чорнобильської трагедії у Приірпінні діяло 12 санаторіїв і профілакторіїв, 8 будинків відпочинку та 38 піонерських таборів, серед них 13 – в Ірпені, 13 – у Бучі і 12 – у Ворзелі. Щороку тут відпочивало понад 70 тисяч дорослих і більше 40 тисяч дітей.

У квітні 1986 року світ сколихнула Чорнобильська катастрофа. Ірпінці брали активну участь у ліквідації її наслідків. Зокрема, з 523 автобусів, виділених від міст Київської області для евакуації населення Прип’яті, 55 автобусів було з Ірпеня. Ірпінь став домівкою для мешканців Припяті та Чорнобиля. Тут оселилася й сім’я Правиків. Згодом в Ірпені було споруджено пам’ятник Володимиру Правику, чорнобильському пожежнику, який гасив пожежу на Чорнобильській АЕС.

У 1987 році комбінат “Перемога” першим в Україні почав випускати бронежилети, які добре зарекомендували себе під час війни в Афганістані.

У 1988 році підприємства й мешканці Ірпеня подавали допомогу потерпілим від землетрусу у Вірменії. Підприємства перераховували гроші і направляли техніку. Ірпінське АТП 13250 перерахувало у фонд допомоги вірменському народу 20 тисяч карбованців, комбінат «Прогрес» – 10 тисяч карбованців.

У 1988 році засновано ірпінську газету “Прапор перемоги”, згодом її було перейменовано на “Ірпінський вісник”. У 1991 році Бучанський приладобудівний завод «Веда» заснував телеаґентство “Веда – Сатурн – ТБ”.

Розвивається в місті й громадський рух. Зароджуються осередки місцевих партій та об’єднань. Зокрема, на початку 90-х в Ірпені виникають організація Української республіканської партії, Ірпінський курінь Українського козацтва.

Саме осередки демократичних організацій в Ірпені розгорнули агітацію за проголошення незалежності України. На референдумі 1 грудня 1991 року переважна більшість жителів Приірпіння, як і в усій Україні, проголосували за незалежність своєї Батьківщини.

У вересні 1991 року Ірпінський індустріальний технікум реорганізовано в коледж. Розпочинає свою діяльність Ірпінська Біблійна семінарія – вищий навчальний заклад євангельських християн-баптистів, яка була заснована у 1991-му, як духовно-просвітня семінарія.

28 серпня 1994 року в освіті Ірпеня сталася значуща подія – відкрито школу №12.

Кабінет Міністрів України постановою від 10 січня 1996 року вирішив створити на базі Ірпінського індустріального коледжу Український фінансово-економічний інститут. Тим самим посилилася тенденція перетворення Ірпеня в студентське місто.

У 1993 було перейменовано вулицю Леніна на Тараса Шевченка. Вулиця 60 років СРСР перейменована на вулицю Дем’яна Попова (всесвітньовідомого гомеопата).

1996 – 2006 роки

17 жовтня 1996 року сесія Ірпінської міської ради затвердила Програму реалізації українсько-шведського проекту місцевого самоврядування в місті Ірпені. Його метою було створення нової системи самоврядування, яка мала б забезпечити ефективне управління містом і створити умови для збільшення обсягу та покращення якості послуг, що надаються міською владою територіальній громаді, виходу населення із соціально-економічної кризи.

Проект передбачає встановлення адміністративних меж Ірпінської міськради, формування комунальної власності міста, запровадження в Ірпені нової системи місцевих податків, які стануть основою фінансової автономії міського самоврядування, розширення повноважень Ірпінської міськради в бюджетній сфері і самостійності міського бюджету на основі вдосконалення міжбюджетних взаємовідносин по вертикалі (місто – область – центр), формування земельного фонду, який передається до комунальної власності міста Ірпеня.

1997 року в Українському фінансово-економічному інституті було відкрито перший в Україні факультет, що готує кадри для податкової поліції. Внаслідок співпраці урядів України й США в УФЕІ створено Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової адміністрації України. Згодом цей заклад став Академією державної податкової служби України.

У квітні 1999 року було затверджено рішенням міської ради герб міста Ірпінь. А 26 червня 2001 року рішенням міської ради затверджено уже й прапор міста.

Розвивається культурно-мистецьке життя міста. З червня 2003 року проводиться міжнародний некомерційний кінофестиваль альтернативного кінематографу.

2006 – 2016 роки

У листопаді 2006 року в Ірпені відкрито медичний центр “Сім’я та дитина”. А у вересні 2010 – нову будівлю Ірпінської міської поліклініки.

У 2012-му відкрито довгоочікуваний об’єкт – нову автодорогу Київ-Ірпінь (через мікрорайон Романівка).

Найбагатшими роками для розвитку Ірпеня стали 2014 – 2016. 20 грудня 2014-го в Ірпені відкрили оновлений парк Володимира Правика. У місті облаштовано 15 паркових зон відпочинку, відкрито нову сучасну міську дитячу поліклініку, проведено реконструкцію та утеплення Ірпінської дитячої міської лікарні, реконструйовано спортивний комплекс на території Ірпінської дитячо-юнацької спортивної школи, відкрито стадіон, збудовано дошкільний заклад, відкрито дитячо-юнацький клуб “Дивосвіт” з елементами соціалізації дітей і молоді з особливими потребами, і ще близько 50 нових інфраструктурних об’єктів.

У 2015 року отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав освятив у місті новоспоруджений храм Різдва Пресвятої Богородиці. У жовтня 2015 року Святіший Філарет освятив Алею Героїв АТО, яка є даниною пам’яті загиблих ірпінців у зоні антитерористичної операції.

Ірпінь – прекрасне і неповторне місто. Молоде за віком, за духом, але з глибокою історичною мудрістю, унікальним багажем подій і з дивовижними мешканцями. Попереду у нього велике майбутнє.

Зі святом, дорогий Ірпінь!