Микола Головкевич: Критична межа наближається…

30 Червня 2015

foto_big_361_1Довідка: Головкевич Микола Михайлович народився 1 січня 1951 році в селі Понорниця Коропського району Чернігівської області в сім’ї колгоспників. У 1965 р. вступив до Кременецького лісотехнічного технікуму, який закінчив з відзнакою та отримав спеціальність техніка-технолога лісопильно-деревообробного виробництва. У 2000 – 2002 рр. навчався в Міжнародному інституті ринкових відносин та підприємництва, навчальний заклад закінчив з відзнакою. Трудову діяльність розпочав у квітні 1969 року на посаді майстра лісопильного цеху Ірпінського деревообробного заводу. З 1973 по 1998 рік працював у Ірпінській житлово-експлуатаційній конторі майстром дільниці, з 1975 року – начальник ЖЕКу. З квітня 1998 по червень 2006 рр. займав посаду першого заступника Ірпінського міського голови з виконавчої роботи. Одружений, має двох доньок та внучку.

Обирався депутатом Ірпінської міської ради чотирьох скликань, член виконавчого комітету Ірпінської міської ради.

Таке відчуття, що Ви все життя були заступником міського голови, ось тільки голови змінювалися…

М.М.: Насправді я все свідоме життя працюю в Ірпені і на Ірпінь, знаю усіх його мерів, але десь половина мого досвіду – робота в комунальних службах і на різних підприємствах. Саме заступником міського голови я працював із 1998 по 2006 рік і знову повернувся на цю посаду в 2010. Залишилося півроку і моя кар’єра дійде до логічного завершення: першого січня мені виповнюється 65 років – це критична межа для службовця органів місцевого самоврядування, доведеться відпочивати і зустрічати старість.

А як Ви опинилися в Ірпені? Ви ж із Чернігівщини.

М.М.: У 70-х роках мене відправили на деревообробний завод в Ірпені, я був ще зовсім молодий після закінчення сільського технікуму.

Говорять, що Ви багато зробили для міста і для людей у 1986 році, коли стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції.

М.М.: Я тоді був начальником ЖЕКу. Основними напрямами роботи було консервування житлового фонду, об’єднання, прийом і розселення людей. Досі пам’ятаю, що існували чіткі постанови, які були спрямовані на задоволення потреб переселенців: в Ірпені є будинки по вулиці Шевченка, 5, Соборній, 109, Грибоєдова, 13 та інші, які були спеціально виділені для людей, що ставали на облік, а також кожному виділялась чітко фіксована сума грошових коштів. На жаль, зараз, у ситуації, коли місто наповнене новою хвилею біженців зі сходу країни, такої системи не існує. Раніше ж могли…

Чого на Вашу думку сьогодні не вистачає місту?

М.М.: У 70-х роках Ірпінь був звичайним селом, яке розвивалося повільно, але впевнено. Завжди місту не вистачало людської порядності. Потрібно цінувати те, що зроблено, і навчитися виконувати звичайну роботу: прибрати бур’яни під оселею чи полити дерево – це ж не важко, правда? Якщо у кожного увійде в звичку робити щось, як для себе, то з часом ми отримаємо результат – зелене і чисте місто.

Микола Головкевич: Критична межа наближається

Bookmark the permalink.

Comments are closed