Крокодилячі сльози і пам’ятки

Ви можете уявити картину, коли люди трощать пам’ятник і водночас голосно обурюються, що в нас влада погано дбає про пам’ятники? Саме таке відчуття в мене з’явилося після перегляду в Інтернеті  відео сюжету, де три російськомовні дами – Юлія Шиховцова, Олена Плаксіна і Лариса Пілявська (між іншим, вона не очолює обласну організацію Українського товариства охорони памяток історії та культури, як її представила ведуча Шиховцова)  –  розмовляють про збереження  пам’яток в Ірпені.

Коли російською мовою говорять про потребу зберегти будинок, в якому в 1930 році відпочивав  російський поет Борис Пастернак (між іншим, будинок вже змінений), то це ще якось  можна зрозуміти. Але, коли російською мовою в Україні бідкаються про знесення будинку Максима Рильського, то в щирість цих людей якось не віриться. Максим Рильський дбав про збереження української мови в Україні. Він навіть переклав українською мовою “Євгенія Онєгіна” Пушкіна. Максим Тадейович закликав:”Як парость виноградної лози, плекайте мову”. А тут дами старанно викорчовують цю “виноградну лозу”  і звинувачують владу в  знищенні  будинку “садівника” приватними особами. Український етнограф і фольклорист Філарет Колесса писав:”…чим є кров у живому тілі, тим є народна мова і поезія в народному організмі». А ось слова Ліни Костенко:»Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

Перш, ніж іти в засоби масової інформації, пані слід навчитися розмовляти українською мовою. За 26 років Незалежності України це вже можна було б зробити.  Вивчити мову  хоча б разом із своєю  дитиною, за її шкільними  підручниками. Пограйтеся з дитиною:  розмовляйте з нею українською мовою, а вона нехай знайде в вашій балачці русизми і отримає приз. Можна й навпаки. Врешті-решт ви живете в Україні. Є українські книги, радіо-  і телепередачі. Зараз в російськомовних телефільмах з,являються українські субтитри. Способів вивчити мову багато. Якщо людина тривалий час живе в Україні і не розмовляє українською мовою, то це свідчить, що вона не хоче знати мову народу, на землі якого живе.

Секрет крокодилячих сліз

Вже чую заперечення критично мислячого читача:”Яка різниця, якою мовою розмовляють ці жінки? Головне, що вони говорять про потребу зберегти пам’ятки, а дві з них звинувачують нашу владу. А Яніна Заліська й інші люди поширюють цей сюжет”.

Для невтаємничених розкриваю невеликий секрет. Пані Яніна, коли ще була просто Ніною, працювала на посаді фахівця з питань охорони культурної спадщини  відділу культури. Її  на цю посаду заагітувала Олена  Плаксіна. До цього Ніна-Яніна працювала в редакції “Ірпінського вісника”. А Плаксіна тоді завідувала інформаційно-туристичним центром відділу культури і фахівець з питань охорони культурної спадщини підпорядковувався їй. Ніна Миколаївна займалася своїми справами і критикувала міського голову Скаржинського. Вона нічогісінько не робила, щоб встановити меморіальні дошки на будинках визначних осіб.  Її безпосередня начальниця і подруга Плаксіна не давала їй відповідних вказівок і не доповідала начальнику відділу культури Євгенії Антонюк, що фахівець з питань охорони культурної спадщини нічого не робить.  Врешті-решт у міськвиконкомі натякнули  Євгенії Петрівні, що працівники відділу культури отримують зарплату не за критику міського голови. Вони повинні виконувати  хоч якісь свої службові обов’язки. Ніна Миколаївна  гордо написала заяву на звільнення за власним бажанням. Не буде ж вона займатись якимись там пам’ятками. А нині обидві дами, замість того, щоб покаятись перед громадою у власній бездіяльності, проливають крокодилячі сльози і  звинувачують у знищенні  будинків Максима Рильського і Оксани Петрусенко владу. Та всі ж влади думали, що коли є посада відповідного фахівця, то можна бути спокійним. А Плаксіна здійняла тривогу тільки тоді, коли будинок Рильського почали розбирати. Тут можна дорікнути й Ларисі Пілявській, яка зайняла посаду фахівця з питань охорони культурної спадщини після Ніни-Яніни. Їй потрібно було б енергійно зайнятися цим питанням. Хоча вона висловила слушну думку, що далеко не всі власники меморіальних будинків згодні, щоб їхні домівки зарахували до культурної спадщини. Адже тоді будинок не можна перебудувати, або знести для побудови шикарного особняка чи будівлі іншого призначення.

Блиск ерудиції  Олени Плаксіної

Плаксіна, як завжди, вирішила блиснути ерудицією. Вона повідомила, що в Ірпені в дохристиянські часи жили волхви. Це викликало здивування в усіх, хто знає історію в межах шкільного курсу. За спинами трьох дам було видно дошку, на якій написано, що Ірпеню 115 років.  То, що дохристиянські  часи були сто років тому, чи нашому місту вже більше тисячі років? Олена Геннадіївна згадала  “камінь волхвів” в Ірпені. Тоді треба було б говорити, що на тому місці, де згодом виникло наше місто. Але справа не в правильному висловленні своєї думки, що для Плаксіної теж складно.  Розкриваю ще один секрет. Засновник нашого музею О.М. Передерій любив фантазувати. Він якось розповів мені про хід своєї думки. Біля санаторію “Ластівка” лежить великий камінь. Волхви поклонялися великим каменям. “Значить, волхви тут були і приводили сюди князя Кия”, – зробив висновок Олексій Миколайович і далі фантазував про перебування волхвів в Ірпені (він теж так говорив). Звичайно, ніяких свідчень про перебування волхвів на місці тоді ще майбутнього поселення Ірпеня немає. А Плаксіна вже закликає людей шукати в землі печери волхвів. Ну, щоб сміялися не лише з неї, а й з тих простаків, які приймають її за краєзнавця.

Олена Геннадіївна розповіла, що будинок, в якому відпочивав в Ірпені Борис Пастернак, був споруджений у тридцяті роки. Навіть не в рік, а в роки. Російський поет Пастернак відпочивав в Ірпені у 1930-у році. Тобто, виходить, що він відпочивав у будинку, якого в той час ще не було. Чи, може, він був недобудований? Але у всіх спогадах мова йде про вже завершений будинок.

Звичайно, прикро, що меморіальні дошки з будинку-музею художника Матвія Донцова зникли. “Повісьте дошки назад”, –  закликає Плаксіна. На дошках було написано, що в цьому будинку жив художник Матвій Донцов, що тут бувала Катерина Білокур. Якщо такі дошки повісити на нинішньому розкішному двохповерховому особняку, збудованому на місці скромної хатини Донцова, то люди дивуватимуться:”Як розкішно жили рядові художники в Радянському Союзі!” Ці дошки потрібно було здати в музей. А біля цього будинку ще не пізно встановити пам’ятний кам’яний знак, такий, який встановив Борис Піаніда біля будинку, де в Ірпені жив і помер Федір Кричевський. А на пам’ятнику написати, що тут був будинок, де жили художники Матвій Донцов і Борис Піаніда, і що сюди приїздили Катерина Білокур, Дмитро Гнатюк і можна назвати інші відомі імена.

Плаксіна, говорячи про знесення будинку Максима Рильського, обурюється, як можна було змінити статус житла на комерційний. Спочатку їй треба було б проконсультуватися з юристом. Власник супермаркета придбав просто земельну ділянку, а що на ній збудувати,  то це вже його справа. Закон не забороняє.

Олена Плаксіна сама не знає, що говорить. Повідомила, що першим об’єктом показу на її екскурсії був будинок Рильського. Вже забула, що починала екскурсію з залізничного вокзалу. Хіба можна довіряти проведення екскурсій людині з такими знаннями і з такою пам’яттю? До того ж проведення екскурсій російською мовою, особливо для школярів, це ще один спосіб зросійщення.

За кадром було чути голос Мирослави Свистович. Вона теж могла б виправити Плаксіну.Олена Геннадіївна похвалилася  своєю  роботою в  комісії з охорони  історико-культурної спадщини в 2008 році, коли Мирослава Свистович  була мером. Але Мирославу Богданівну  незаконно  усунули з посади міського голови у 2007 році. Серед  депутатів, які це зробили, була й секретар комісії з охорони  історико-культурної спадщини  Людмила Янкова. А в 2008-у році Янкова  заходилася виганяти мене  з роботи і при цьому проговорилася:”Мені Лена Плаксіна розказала, яким повинен бути музей”. Якби Людмила Янкова  і ще одна депутат міськради Наталя Рохманюк, яка їй допомагала, хоча б половину своїх зусиль спрямували на збереження історико-культурної спадщини, то реєстр уже давно був би затверджений. Але  яка вже там історико-культурна спадщина! Адже мера вигнали, саме настав час заграбастати музейне приміщення! Камуфляж охоронця історико-культурної спадщини було скинуто. Тепер цей камуфляж  приміряє на себе Юлія Шиховцова. Її минула спроба пройти в депутати не вдалася. От вона й надіється, що в такому камуфляжі їй повезе.

Анатолій Зборовський, директор Ірпінського

історико-краєзнавчого музею

Bookmark the permalink.

Comments are closed.