Надія Дроган, журналістка:
«У скільки годин ви вийшли на роботу?«
Марія Джижуленко, робітниця дільниці благоустрою УЖКГ «Ірпінь»:
«Ми виходимо, зазвичай, о шостій, пів на шосту.«
Надія Дроган, журналістка:
«Хто ж вам сніданок так рано готує?«.
Марія Джижуленко, робітниця дільниці благоустрою УЖКГ «Ірпінь»:
«А хто готує їсти? Чай чи пили, чи ні та й побігли. Сніг же на дорозі. У першу чергу треба прочистити дороги дітям, у садочок, у школу. Біля госпіталя відкидати сніг, може хтось захоче у магазин піти. Бабусі ходять у магазин. Тому треба йти рано.«
Поки місто ще тільки прокидається, Марія Іванівна вже на роботі. Її посада називається робітниця дільниці благоустрою УЖКГ «Ірпінь». Уже понад 10 років, з дня у день, практично без вихідних, за найлютішої погоди, вона — на своїй ділянці. Зараз її основні інструменти — лопата, кайло та відра з піском і сіллю.
Надія Дроган, журналістка:
«Я бачила, ви довбали лід на пішохідному переході. А не могли раніше так поприбирати, щоб цей лід не з’явився?».
Марія Джижуленко, робітниця дільниці благоустрою УЖКГ «Ірпінь»:
«Та тут такі гори були. Ми ж все одразу не можемо зробити. От потихеньку сиплемо пісок із сіллю. Воно трохи тане, знімаємо. Потім знов посипали. Завтра знов трохи познімаємо. Морози ж великі. Воно зразу замерзає. На вечір згребли, а на ранок вже не можеш його дзюгнути».
У розмові Марія Іванівна майже ніколи не каже «я». Лише — «ми». Бо працюють командою. Хоч і невеличкою. Там, де мали б працювати восьмеро, виходять утрьох. Жінка каже, людей катастрофічно не вистачає — робота важка, і охочих небагато.
Надія Дроган, журналістка:
«А буває таке, що втомилися аж край? І наступного дня думаєте: — не піду на роботу».
Марія Джижуленко, робітниця дільниці благоустрою УЖКГ «Ірпінь»:
«Якось подивишся, ці дітки йдуть у садочок, у школу. Думаю: нє, треба йти. Буває таке, що хочеться піти, не можу вже. Ну що робити? Нема людей. У нас дуже мало людей».
Надія Дроган, журналістка:
«Люди все незадоволені роботою, таких як ви. Як ви це сприймаєте?».
Марія Джижуленко, робітниця дільниці благоустрою УЖКГ «Ірпінь»:
«Кожній людині вгодить не можна, як би ти не старався. Я такі люди, як би ти не старався а вони скажуть: то пісок не сипте, то сіль не сипте. Є багато людей, які йдуть і дякують. Кажуть: чого ви так рано виходите? А що робити?».
Марії Іванівні — майже 70. І попри поважний вік та щоденну важку працю, вона знаходить у цій роботі свою радість — у простому людському слові.
Марія Джижуленко, робітниця дільниці благоустрою УЖКГ «Ірпінь»:
«Багато людей. Одні кажуть: «Добрий день». Другі кажуть: «Ми вам дякуємо». Інші кажуть: «Нашо ви сиплете?». Інтересно.
Поки ми знімали роботу комунальників, від мешканців почули все ж більше слів вдячності , ніж невдоволення.
Мешканка Ірпеня:
«Дякую за те, що вони посипають дороги, щоб люди не падали там».
Мешканка Ірпеня:
«Я теж дякую дуже, що посипають дороги».
Мешканка Ірпеня:
«Я ось у поліклініці працюю. То у нас, звичайно, солі багато. Але це добре. Це краще, ніж падати і ламати руки й ноги».
Мешканка Ірпеня:
«Досить слизько. Це тільки посипали, мабуть».
Мешканка Ірпеня:
«Вони й так працюють на межі своїх сил».
Мешканець Ірпеня:
«Дякую за роботу, що у такий важкий час щось роблять добре».
