Ірпінських боксерів почали боятися і поважати

5 Червня 2015

Як не дивно – серед боксерів напрочуд великий відсоток успішних людей. Після закінчення спортивної кар’єри вони стають бізнесменами, політиками, адвокатами, співаками, кіноакторами… Тож міф про те, що з них кулаками вибивають увесь розум, абсолютно не підтверджується життям. Міцний і розумний на ринзі – міцний і розумний у суспільстві.

Наш співрозмовник – тренер Роман Захаров.

– Романе Миколайовичу, подейкують, що в Ірпені виникла своя боксерська школа. Чи є підстави так говорити? Чи ще зарано?

– У столиці й області вже про нас добре знають, ми вже твердо заявили, що в Ірпені є хороші боксери. З нами стали рахуватися, зухвало засуджувати на змаганнях. Ті бої, які ми явно виграли, безпардонно віддають своїм хлопцям і піднімають їм руки. Це показав і відкритий чемпіонат дитячо-юнацької спортивної школи у Борисполі. У нас там були чотири очевидних перемоги, мої хлопці просто забили суперників, але підняли руки не їм. Це означає, що ірпінських боксерів і нашу команду стали боятися і поважати.

– Як боротися з необ’єктивним суддівством? Чи можна апелювати? Діти ж усе бачать і розуміють.

– Так, бачать. Свистіли, обурювалися абсолютно інші команди. Тренери підходили і казали: “Твій хлопчик виграв”. Навіть тренер того хлопчика, якому підняли руку, пішов із рингу на знак протесту, вважаючи, що перемогу вкрали в ірпінського боксера. Апеляцію не приймають, якщо бувають спірні моменти і навіть коли відео надають. Нині бокс такий – потрібно виходити і вигравати надто очевидно. Хоча в цих чотирьох боях два моїх боксера всі три раунди дужали суперників. Але піднімали руки переможеним. Усе це супроводжувалося, повторюю, свистом і обуренням уболівальників, членів інших команд.

– А тепер розкажіть про позитиви на останньому змаганні.

– Меду багато, але й без дьогтю знову не обійдуся. Ми поїхали командою із 13 спортсменів. Володимиру Соколову пари не знайшли, хоча було 6 хлопців його ваги. Не поставили. І він без бою повернувся додому. Я підійшов до головного судді і запитав: “Чому Соколов без бою залишився”? Він говорить: “У тебе ж хлопчик сильний, а тут новачки боксують. Він вийде і поприбиває усіх”. Ось без бою і залишився.

Усе просто: вони під своїх боксерів роблять змагання, і не дозволяють приїжджим забрати  медалі. Трішки медальок роздають приїжджим і все – з вас досить. Ось така система. Однак ми приїхали і вибороли чотири перші місця.

У вазі до 50 кг перемогу отримав Микола Сєров. У вазі до 30 кг – Микола Скакунов. Коли оголошували результати, суддя спочатку сказав: “Перемогу отримав Микола Скакунов, Ірпінь”. Потім до судді підбіг тренер суперника і раптом прозвучало: “Даруйте, бойова нічия”. Руки підняли двом. Перемогли також ірпінці Андрій Костенко (32 кг) і Андрій Горенко (36 кг).

Ще четверо ірпінських хлопців, повторюю, чудово провели бої, але перемогу присудили бориспільським спортсменам.

Я зібрав старших боксерів і запропонував: “Давайте визначимо 3-х кращих боксерів цих змагань”. І у нас абсолютно збіглися думки. Перший кращий боксер – Стас Паламар. Добре боксував. Чудовий третій раунд. У супротивника вже не було сил, а у Стаса відкрилося друге дихання.

Другий кращий боксер – Володя Никита, показав дорослий бокс. Його поставили з хлопцем, що на 2 роки старший. Я дивлюся: і по вазі було не правильно (той на півголови вище за Микиту). Увесь зал аплодував – 9 років дитині. Чудово відбоксував, але руку підняли… місцевому. Окрім свисту, обурення я нічого не чув. Третім у нашій трійці кращих виявився Дмитро Гриценко. Він показав чудовий розумний бокс. Боксував із сильним боксером киянином Ярославом Югаем – діючим чемпіоном України по боксу, який пройшов багато турнірів і зборів, тренується 5 років. А наш Дмитро Гриценко тренується з вересня 2014 р., півроку. І такий бокс показав, що Югай не знав, що робити і куди діватися! Дмитро у третьому раунді в кут його затиснув, і я думав, що у Ярика Югая голова відлетить! Дмитро показав чудовий бокс, немов грав у шахи, хитро бій провів. Так, він пропускав удари, адже боксував із досвідченим суперником, але показав бокс дуже осмислений, дорослий.

Ось тих три хлопця, у яких відібрали перемогу. Виступили ми дуже гідно.

– Напевно, на нових змаганнях можна перемагати тільки одним способом – з явною перевагою.

– Нам у двох парах для перемоги не вистачило навіть явної переваги. Ось Данило Скумаєв просто ганяв броварського хлопчину по рингу, як кота. А підняли руку переможеному. Його тренер розвернувся і пішов з кута рингу геть від сорому. Він потім підійшов до мене і сказав: “Мені такі перемоги не потрібні – твій хлопчик виграв”.

– Хоч там як, ірпінська боксерська школа набирає силу й обороти. Що Ви скажете для батьків, які прочитають цей номер газети? Адже багато хто, напевно, думає, що бокс – це небезпечний вид спорту…

– Футбол набагато травматичніший. Спочатку приходили дилетанти і казали: “Тут тільки по голові даватимуть”. Це говорять люди, у яких про бокс дуже похмурі, смутні і, головне, – неправдиві уявлення. У нас тренуються хлопці, які у звичайних школах задніх не пасуть. Батьківський комітет організувався. Це батьки, закохані у бокс – татусі, які колись займалися ним, не досягли успіху, а тепер вони хочуть реалізуватися у своїх дітях. А мами у нас які!

На батьківських зборах я говорив: «Допомагайте нам, щоб діти не пропускали тренування, не засиджувалися за комп’ютерами, щоб вони на ніч менше їли плюшок, тому що вони до нас приходять з животами”. І батьки забороняють їм їсти після восьмої вечора. Тепер хлопчики, що прийшли до нас колобками, мають пристойний вигляд.

Простаків-боксерів не буває. Людина позаймається деякий час, не захоче, щоб її били. Почне думати, захоче обхитрити суперника. Бокс – це як гра у шахи: хто кого передумає, обведе круг пальця.

Джерело: http://pulsar-irpin.com.ua/

2939

Bookmark the permalink.

Comments are closed