Надія Дроган, журналістка:

«Героїня ви наша! Поговорите з нами про життя?».

Людмила Мельниченко, двірничка:

«Ви ж самі бачите, яке зараз життя. Трошки важеньке».

— А як називається ваша професія?

— Двірник, я вважаю.

— Знаєте як тепер по-моднявому називається ваша професія? Менеджер з організації чистоти і порядку.

 – Оу! То це добре!

Вже другий рік Людмила Іванівна Мельниченко наводить порядки ось у цьому ірпінському дворі на вулиці Соборна, 1/4. Тут дбайливо виметений кожен куточок. Ні смітиночки не побачите біля порогів вхідних дверей усіх під’їздів. Ні листочка біля і під лавочками. Чистенько виметено не лише попід бордюрами, але й сама дорога, якою їздять машини. І навіть на автопарковці жінка ретельно вимітає пісок з-під коліс автівок.

Людмила Мельниченко, двірничка:

«Оце замітаю там, потім за домом.  Де бачу, що треба прибрати, то там і прибираю».

Пані Людмила проводить  екскурсію своїм господарством. Відмикає замок невеличкої комірчини, де зберігається весь реманент. Двірничка — працівниця комунального підприємства УЖКГ «Ірпінь». Воно й забезпечує усім необхідним.

Людмила Мельниченко, двірничка:

«Що треба, все дають».

Пані Людмила так стежить за чистотою у дворі, що іноді людям видається, що двірничка навіть повітря мете.

Людмила Мельниченко, двірничка:

«Десь листочки прилетять, а так наче ж чисто, то я ж із совочком і з віничком пробіжуся та їх позбирю. Бо воно ж тоді літає кругом. То кажуть, що ти повітря метеш».

За плечима у пані Людмили багатий трудовий досвід. Свого часу жінка закінчила торгівельний технікум. Працювала і продавчинею, і швачкою, і на різних підприємствах. А коли виробництва почали закриватися, довелося взяти у руки мітлу. Але, каже, кожну свою роботу виконувала з відповідальністю і любов’ю.

Людмила Мельниченко, двірничка:

«Будеш робити, то й будеш щось отримувати. Будеш щось мати. А не будеш робити, то хто принесе? Ніхто. Правильно?

-А зарплата за таку роботу дозволяє утримувати сім’ю, гостинці купувати дітям, онукам?

-Стараюся і дітям купити, і онукам. І чоловік у мене хворий, то багато уходить. Викручуємося, живем, не ображаємося».

Мешканці будинку Людмилу Іванівну добре знають, шанують і поважають. Кожен радо вітається з нею.

Юля, мешканка будинку:

«Ми її всі добре знаємо, дуже любимо. Завдяки її праці у нас все завжди чисто. Мені дуже приємно виходити з дитиною гуляти. Можемо покататися велосипедом, проїхатися коляскою. Нам завжди все подобається». 

Тетяна, мешканка будинку:

«Із 95 року у цьому будинку мешкаю, але такої чистоти, такого порядку  ще не було. Усі задоволені, що Людмила Іванівна так прибирає, так у нас чистесенько, гарнесенько. Ви ж самі побачили як все дуже чисто«.

Ми певні, що цю надзвичайну, працьовиту жінку пізнають зараз багато мешканців Ірпеня. Адже вона стала однією з переможців премії «Вдячність року». Так вже другий рік поспіль з ініціативи депутата міськради Антона Головенка відзначають людей за добрі справи. За Людмилу Іванівну проголосували усі мешканці будинку.

Антон Головенко, депутат Ірпінської міської ради:

«Мені приємно, що на нашому окрузі працюють такі люди, які віддані своїй роботі, які роблять її фахово. Якби і мої колеги і я так віддано робили свою роботу, то і місто було б краще». 

Надія Дроган, журналістка:

«То беріть приклад«.

Антон Головенко, депутат Ірпінської міської ради:

«Я беру приклад і закликаю усіх колег і у виконавчому комітеті брати приклад з пані Людмили, тоді у нас буде все добре, якщо кожен так буде виконувати свої обов’язки».