«Мій синочок, останнє смс було від тебе: «Мамо, я живий». Моя пташечко, чекаю почути ці слова від тебе. Любимо тебе та чекаємо додому».
Це- слова мами, викарбувані на шматочку металу. І таких символічних медальйонів тут багато.
«Чекаємо вдома». В Ірпені відкрили інсталяцію-нагадування про тих, хто зник безвісти чи перебуває в полоні.
Євгенія Антонюк, керівниця відділу культури, національностей та релігій ІМР:
«Серед багатьох заходів, які ми проводимо, як акції пам’ятування про зниклих безвісти та військовополонених, сьогодні відкриваємо цю інсталяцію для того, щоби знову й знову нагадати про тих наших воїнів, які ще не вдома».
Медальйони розміщені на стіні міського ветеранського центру. Кожен з них символізує людину, чия відсутність болить усій громаді. Але найбільше болить рідним. На кожному медальйоні– слова, які диктувало їхнє серце.
«Чесність, справедливість, мужність і сила— це ти. Син- твоя копія …Буба, кохаю безмежно…»
Вікторія, дружина зниклого безвісти:
«Можливо будуть десь показувати ці таблички, і можливо він побачить. Саме його слова я писала, щоб він міг зрозуміти, що це саме про нього».
«Ми всі тебе любимо і чекаємо додому. Віримо, що ти скоро повернешся живим і здоровим» — це тихий голос надії усіх матерів.
Людмила, мама зниклого безвісти:
«Син. Пропав безвісти у червні 2024 року».
Променем світла, яке проріже будь-яку темряву є для своєї дружини і маленької доньки зниклий безвісти Євгеній.
Тетяна, дружина зниклого безвісти:
«Ми чекаємо на нього з червня 2024 року. Пропав безвісти. Херсонський напрямок. Ми віримо, надіємось любимо його, говоримо про нього».
Оля, донька зниклого безвісти:
«Батьку, ми тебе чекаємо. Любимо тебе. І ніколи не забудемо. Слава Україні. Героям Слава. Смерть ворогам».
В Ірпені називають цю інсталяцію живою стіною надії і віри у те, що кожен полонений, та безвісти зниклий, повернеться додому живим і зможе обійняти своїх найрідніших.
Анжела Макеєва, виконуюча обов’язки Ірпінського міського голови-секретар ради:
«Я дуже сподіваюся, що кожен українець повернеться додому, кожен наш герой, кожен наш мешканець Ірпеня, нашої громади. І разом з ними ми знімемо усі ці таблички. Слава Україні».
Рідні полонених закликають також виходити на акції нагадування про тих, хто й досі в полоні.
Вероніка, дружина полоненого:
«Я чекаю свого чоловіка з полону вже четвертий рік. Я не маю з ним зв’язку, я не знаю що з ним і де він. Тому прошу вас усіх долучатися до акції нагадування. Бо ми знаємо, що полон дійсно вбиває. Чим сильнішим буде наш голос, тим у них більше шансів повернутися додому».
А щоб голоси наших героїв не змовкали, ірпінціприкрасили символічними дзвіночками вербову алею на набережній. Її висадили на честь захисників України, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. І кожен дзвіночок — це тихий голос тих, хто зараз не може повернутися додому.
Юлія Осінська, заступниця Ірпінського міського голови:
«Не втрачаймо віри. Чекаймо. Молімося хто вірить і хто не вірить. І нехай вони щодня відчувають, що ми тут на них чекаємо. Я вірю, що прийде день і ми знову тут зберемося, і знімемотак само, як ті медальйони, ці дзвоники. І нехай вони залишаться дома на пам’ять про ті страшні часи, які зараз переживає наша країна».
