ЦЕ ІРПІНЬ: Будинок творчості письменників

11 Червня 2016

Ми продовжуємо серію публікацій про видатних ірпінців, доленосні події та визначні місця нашого міста. Сьогодні знайомимося із, без жодних перебільшень, легендою всього українського письменства – нашим Будинком творчості письменників «Ірпінь».

На початку ХХ століття київський дріжджовий магнат Микола Чоколов будує у мальовничому зеленому місці, неподалік від широководної річки Ірпінь, невелику дачу. Казковий на вигляд будиночок стає таємним любовним гніздечком для олігарха та його коханки – молодої балерини. Жінка живе у будинку серед багатолітніх дубів та сосен з надією, що одного дня Чоколов приїде зі столиці і покличе її заміж. Не судилося. Балерина дізналася, що коханий одружений і в розпачі повісилася на горищі. Кажуть, що тієї пори в будинку на пагорбі живе її привид. Інколи він з’являється в парадній залі і сідає у крісло біля каміна в очікуванні коханого…

13444110_10209325053634156_281579170_n

Дача Чоколова у дореволюційні часи

Приблизно через три десятиліття трагічна історія кохання забувається і у стінах того казкового будиночку починає творитися нова історія – історія українського письменства. 1935 року поет Іван Гончаренко запропонував створити на базі дачі Чоколова Будинок творчості письменників.

«Не чекаючи офіційного відкриття, письменники все частіше навідували тепер свій будинок, вірніше Ірпінь-ріку, проводили вихідні на лоні природи у цьому затишному куточку….Манила нас природа, річка. Купалися, плавали на човнах, вудили рибу, не скупилася нею річка. Ми переконалися, правду писав відомий вчений-іхтіолог, знаменитий Рибалка Л. П. Сабанєєв, що річка Ірпінь видовим багатством риби та її смаковими якостями являє собою унікальне водоймище країни» (Іван Гончаренко «Моє відкриття Ірпеня»)

13435708_10209325059514303_123778116_n

Дача Чоколова – корпус №1 Будинку письменників сьогодні

На той час дача Чолова, а тепер корпус №1, уже обросла невеличкими скромнішими будиночками, які тепер теж стали обителями муз для письменників. Першими новосельцями Ірпінського будинку творчості були колеги і друзі працівника газети «Колгоспне поле» Михайла Морозова, який уже давно жив з сім’єю в одному з цих будинків: Андрій Малишко, Юрій Гундич, Анатолій Шиян, Леонід Смілянський та інші.

13436027_10209325053874162_196842251_n

А. Малишко, П. Майборода в Ірпені

Ірпінський будинок творчості швидко набув популярності в літературному середовищі. Його кімнати впродовж року ніколи не пустували, а деяким навіть привласнювали письменницькі імена. Так, одну з кімнат центрального корпусу з вікнами на річку називали «тичинівською». Полюбляв Павло Григорович зупинятися у ній. Саме тут влітку 1936 р. вперше прозвучав з його вуст вірш «Чуття єдиної родини».

«Того ж таки літа з ініціативи Павла Григоровича було здійснено невеличкий письменницький десант на човні вниз по річці Ірпінь., аби поласувати юшкою. І тут я побачив Тичину, якому «ніщо людське не чуже»…Піймавши на вудочку маленьку пліточку, поет бурхливо реагував на удачу – радів і стрибав на одній нозі, мов хлопчисько, жартома вихваляючи себе як неперевершеного рибалку…Купаючись, пірнав надовго під воду, добре плавав наввимашки, викликаючи охочих позмагатися на швидкість, його піднесений настрій заполоняв усіх» (Сергій Воскрекасенко «Тичина в Ірпені»)

Невдовзі будинок творчості в Ірпені став для письменників України своєрідною творчою Меккою.  За сорокарічне його існування тут побували майже всі відомі письменники, представники багатьох літературних поколінь. Мабуть не знайдеться такого письменника, з-під пера якого не з’явилися рядки творів, написаних в Ірпені.

13444352_10209325053834161_1614882313_n

Остап Вишня, 1948, Ірпінь

«На тихому Ірпінському березі написано чимало книг. Перелічити їх не так просто…І не просто назвати письменників різних поколінь, котрі обирали Ірпінь для відпочинку, роздумів і праці. Хто з них був першим?…Може, Леся Українка? Вона милувалася цими зеленими луками і цими заповідними лісами, і вона не раз гостила в Ірпені. Бували тут і Панас Мирний, і Карпенко-Карий, і Олександр Купрін, і Степан Васильченко, і корифеї театру – Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька – скільки їх, гучних і славних імен!» (Петро Сєвєров «Зелене містечко»)

Територія будинку творчості «Ірпінь» мала свій упізнаваний письменниками ландшафтний дизайн з алеями, клумбами, бетонними вазами з квітами.  Між корпусами були прокладені доріжки, яким письменники повигадували свої назви. Головна алея називалася «стометрівкою», ту, яка вела до корпусу №1 (в ньому завжди жили класики: Павло Загребельний, Юрій Яновський, Євген Гуцало, Дмитро Павличко тощо) називали «тропою генія», а дорогу до дуже демократичного корпусу №10 – «алеєю молодих дарувань». На бузковій алеї росла стара липа, на гілках якої виросло не одне покоління дітей та внуків письменників. І річка Ірпінь, і ставок, до якого спускалися сходи від першого корпусу, і ліс, і поєднання дзвінкої тиші з гулом електричок –  ці візуальні і звукові образи створювали для письменників та їхніх сімей специфічну романтичну атмосферу.

jb.n

Головна алея Будинку творчості письменників

13436174_10209325059274297_1223978518_n

Сходи, що ведуть до корпусу-їдальні

«До пізньої ночі лунали було наші пісні над Ірпінню. Скільки їх було переспівано, мелодійних народних, запальних комсомольських пісень! Колишні селюки, ми змалку виростали в повіні пісенної стихії, були закохані в пісню. Неперевершеним знавцем народних українських пісень виявив себе Андрій Малишко. Казав, що це – від матері. До того ж і голос його – дзвінкий, задушевний, – глибоко розкривав і доносив до серця пісенну красу» (Іван Гончаренко «Моє відкриття Ірпеня)

Своєрідним центром всесвіту Ірпінського будинку творчості була їдальня. В цьому ж корпусі розташовувалася бібліотека, кіно- та більярдний зал.  Письменники увесь день працювали, кожен – у своїй «келії», а в їдальні спілкувалися між собою, обговорювали останні новини, рецензували, а бувало і критикували, по-доброму звісно, колег. Після сніданку, обіду, вечері вони часто прогулювалися алеями. Але найбільше письменники чекали вечірніх сходин.

апиа

Їдальня БТП у наш час

13434044_10209325057634256_1252857156_n

Тераса їдальні

«Вечірні зустрічі у першому корпусі – дивовижний ритуал. Запалювали камін (розкіш у ті часи нечувана), дрібними ковтками пили сухе винце, самохідь виникала якась тема розмови, що, видозмінюючись, затихаючи і спалахуючи з новою силою, точилася іноді до світання»…А якось оголосили конкурс на найвеселішу  любовну бувальщину. ЇЇ виграв Дімаров, розповівши, як його брат, колгоспний бригадир, завів ланкову у кукурудзу. Приступив до діла. Аж тут зявляється його дружина, яка пантрувала їх. Намагається стягнути його з ланкової. А брат одбивався однією ногою, поки не довершив справу. А треба ж було чути, як інтерпретував це Анатолій Андрійович» (В. Яворівський «Ірпінь» – не іменник. Дієслово»)

Жартували, сміялися, писали, працювали, співали, спілкувалися, сперечалися митці в Ірпінському будинку творчості. А головне тут з’являлися неперевершені шедеври українського письменства. Саме тут Олесь Гончар продиктував дружині за кілька місяців знаменитий роман «Собор». Тут народилася легендарна «Рідна мати моя…» Андрія Малишка. Тут Майборода вперше наспівав свої «Білі каштани». Натан Рибак тут писав «Переяславську раду». Саме Будинок творчості письменників «Ірпінь» у 1938 р. став штабом колективу перекладачів «Кобзаря» на російську мову на чолі з Максимом Рильським. В Ірпені знімав кадри для своїх фільмів Олександр Довженко.

13414673_10209325053914163_1876708770_n

О.Гончар та О.Довженко, 1955 р., Ірпінь

«Я повертався того надвечір’я з річки і побачив недалеко від мосту панцирний поїзд – такий яким запам’яталися бойові панцирники з фронтів громадянської війни… Тридюймівки випльовували вгору струмені чорного порохового диму – квакав постріл, і бляшаний панцир відлунював зовсім як справжній. Я зрозумів: Сашко Довженко знімає «Арсенал» – компонує якийсь кадр для фільму. Кінематографічний «бій» тривав аж поки сонце почало хилитися до крайнеба. Сонце сіло, панцирник з акторами покотив до Києва, а Сашко залишився переночувати у мене – однаково завтра зйомки мали далі тривати на Ірпені» (Юрій Смолич «Зустріч в Ірпені»)

Сьогодні уже не чути дзвінких пісень на пагорбі над Ірпінню, не горить там щовечора творче письменницьке вогнище, стежки поміж столітніх дубів і сосен позаростали, а бруківка розсипалася, хоча будинок творчості письменників «Ірпінь» працює. Туди продовжують приїжджати чи то на відпочинок і спілкування з колегами, чи то для усамітнення, сучасні митці. Найбільше їх тут можна зустріти влітку. Зараз винайняти тутешній котеджний будиночок може кожен, і не треба вже бути членом НСПУ. Ціни на путівки в український Парнас досить приземлені: для письменників близько 200 грн. за добу з харчуванням, для інших – на сотню-дві більше. Місцева їдальна працює, а от більярдної, бібліотеки, з фондом у кілька десятків тисяч, давно немає.

13436086_10209325059354299_1665887433_n

Одна зі старих алей на території БТП

олт

Старий корпус Будинку творчості

13401055_10209325057714258_2133091886_n

Оновлений будиночок на території БТП

Для сторонніх вхід на територію вважається закритим, але зайти можна: і огорожа є не всюди, і охорона не сидить на вахті постійно. Місцеві мешканці приходять сюди гуляти. На жаль, щоб завітати сюди на екскурсію і за окрему плату послухати історію цього легендарного місця, доведеться провести мало не спецоперацію: дзвонити в Спілку письменників, шукати відповідальних людей, домовлятися. Немає у Будинку творчості письменників «Ірпінь» ані власного сайту, ані навіть простої сторінки в соціальні мережі, контактні телефони до представників теж не знайти. Немає запрошень, реклами…

13414524_10209325059394300_2083263743_n

Прозаїчний вхід до Будинку творчості

А тим часом лісова оаза за високими зеленими воротами так і манить. Тут своя особлива атмосфера, що не схожа ні на ті, що у причепурених міських парках, ні на ту, що у дикому дрімучому лісі. Тут комфортно і затишно. Тільки опинившись там, розумієш, чому майстри слова поверталися сюди знов і знов.

13444078_10209325057674257_1253343941_n

Лава поруч з корпусом-їдальнею

13101400_10209325059434301_959356510_n

Алея між багаторічними соснами та дубами

13444193_10209325057554254_230072122_n

Альтанка Будинку творчості

Дуже хочеться, щоб Ірпінь відродив свою незрівнянну візитівку, а разом з нею і власну культурно-мистецьку славу. Щоб ті поїзди, що «гули колись над Ірпінню» для українського письменства загули і для сучасного.

 

А поїздів гримучий водоспад

на мості вишумовує

невпинно…

Тепер уже на електричний лад

гудуть вони,

вируюють над Ірпінню,

Як спогад про Малишкові рядки…

Андрію, пам’ятаєш, ми, найперші,

прийшли сюди,

зійшлися тут таки,

ловили рибу,

ставили ми верші в ковбанях

на вюнків і на линів.

О, як давно вже рік той тридцять п’ятий

В потоці життєвім

Подаленів,

Як поїздів

гримучі

водоспади!

(Іван Гончаренко)

 

За матеріалами книги

«Поїзди гудуть за Ірпінню…»

Олекса Ющенко, Олександр Ющенко

Bookmark the permalink.

Comments are closed