8 лютого в коворкінгу “Портал” у Бучі відбулася зустріч із аргентинським мандрівником Фернандо Оскаром Каїґо. Він зупинився в Ірпені. Йому 38 років, п’ять з яких він віддав подорожам.
– Хто ви за спеціальністю?
– Я – кухар, а також стоматолог. В Аргентині у нас свій бізнес, невеличка крамниця.
– Як ви розпочали мандрівне життя?
– Якось я під час відпустки відвідав Перу. Повернувся додому і мені стало скучно щоранку йти на одну й ту ж роботу, щовечора повертатися додому. І так багато років. Я вирішив побачити світ. Мені подобається вчитися, пізнавати нове. Які традиції і яка кухня в різних країнах? Що і як їдять? В школі стільки не дізнаєшся.
– Ви маєте родину?
– Моїй доньці виповнилося 17 років. З дружиною ми розлучилися. В Латвії у мене була інша жінка, але вона не розуміє мого способу життя.
– Звідки ви берете гроші на мандри?
– Я подорожую майже без грошей. Мені подобається, коли немає грошей. Тоді починаєш думати. Голова працює, і знаходиш вихід. В Таллінні я працював помічником кухаря у ресторані. Там зарплата – 2 тисячі євро. За миття посуду в ресторані платять 1300 євро. В Естонії нормальні зарплати. У Латвії гірше. Там помічник кухаря отримує 400 євро. В Росії теж зарплати малі. На місяць можна влаштуватися без оформлення документів. Мені доводилося влаштовуватися в готель прибиральником за те, що мені надали ночівлю.
– Ви побували в багатьох країнах. А як ви спілкуєтеся з людьми? Адже для цього необхідно знати багато мов.
– Ні, – Оскар дістає смартфон, в якому є програма “перекладач”. За допомогою перекладача аргентинець може спілкуватися різними мовами, зокрема й українською. Напис перекладу з’являється на дисплеї і водночас його дублює голос.
– Чи є відмінності в іспанській мові в Аргентині і Іспанії?
– Вимова дещо інша. Деякі слова теж відрізняються.
– За п’ять років подорожей ви не поверталися додому?
Була сімейна проблема, і я їздив в Аргентину. Мама хоче приїхати в Німеччину, де ми зустрінемося. Моя мама мандрує один раз на рік, як туристка. Мої друзі теж подорожують. Одній моїй знайомій вже 81 рік, а вона мандрує світом. У неї будинок на колесах. Нині вона в Центральній Америці.
– Чи потрапляли ви в небезпечні ситуації?
– В усіх країнах є певні небезпеки. Я завжди насторожі. Переміщатися треба вдень. Рано-вранці виходиш і до вечора, доки ще не стемніло, потрібно знайти місце для ночівлі. Якщо цю схему не ламати, то проблем немає. Якось у Литві я проїхав на велосипеді 70 кілометрів. Стемніло і я попросився переночувати до пожежників. В будь-якій країні можна звернутися по допомогу до пожежників. У них можна переночувати. А в готелі бувало, що у мене крали щось із одягу. В Південній Америці є небезпечні місця. В Європі – о’кей. В Україні добре. Супер. Через Інтернет можна знайти, де недорого переночувати. Написав і якщо відповіли, то все добре. Треба використовувати додатки, де багато відгуків, використовувати рекомендації друзів.
– Вам доводилося зустрічати диких звірів?
– Біля Риги я бачив ведмедя. Здалеку. В Перу зустрічав велетенських черепах.
– Чи були у вас неприємності із державними чиновниками?
– Ні. Я викликаю інтерес і до мене всюди ставляться люб’язно. Поліцейські зі мною фотографуються.
– Як ви харчуєтеся?
– Я купую в супермаркеті і готую сам. Так дешевше.
– Чи є особливості у людей у різних країнах?
– В кожній країні є хороші і погані люди. В кожній країні є проблеми з економікою. Все однакове.
– Яке у вас склалося враження про Ірпінь?
– В Ірпені багато дітей. Це дуже гарне місто, особливо центр. Тут чисто, але холодно. В Ірпені безпечно, порівняно з іншими містами. Я викладаю фото Ірпеня в Інтернеті. У мене друзі по всьому світу. Вони в захопленні: «Яке красиве місто! Вау!»
– Що ви порадите людині, яка хоче подорожувати, як ви?
– Передусім, слід визначитися, що ти хочеш. Якщо маєш багато грошей – це одне. А якщо мало грошей, то потрібно обміркувати, як поповнюватимеш витрати. Можна заробляти під час подорожей. Можна щось купити і перепродати. Наприклад, український національний костюм в іншій країні можна продати дуже дорого. Головне – вміти продати. Ваші окуляри в іншій країні – це екзотика. Найскладніше – почати. Головне вийти із зони комфорту. Треба навчитися подорожувати з малою кількістю речей. Чим більше маєш речей, тим менше подорожуєш. Я хочу зробити велосипедний причеп, в якому можна спати. Велосипед я маю. Але він залишився в Ризі. Причеп привертатиме увагу. А для встановлення контактів з людьми дуже важливо викликати інтерес. От ви тут звичайна людина, а, наприклад, у Мехіко скажуть: “Вау! Це українець!”
– Куди ви збираєтеся поїхати після України?
– В Румунію, Туреччину. Та, зазвичай, я подорожую без плану.
Спілкувався Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
