Журнал “Український тиждень” (№ 7 16-22.02.2018) опублікував інтерв’ю з французьким соціологом і урбаністом Аленом Бурденом. А. Бурден вісім років очолював Французький інститут урбанізму (нині Паризька школа урбанізму), зараз викладає у вишах Парижу та інших країн. Французький учений стверджує: “зупинити розростання міст украй непросто, практично неможливо. Місто може то розростатися, то зменшуватися, то знову розростатися, але взяти й штучно одномоментно обмежити цей процес нереально. Приміром, Детройт, мегаполіс, по якому дуже сильно вдарила світова фінансова криза 2008 року, нині зменшується. Є міста, площа яких, навпаки, збільшується”.
Криза 2008 року призупинила забудову Ірпеня багатоповерхівками. Але згодом цей процес продовжився. Зростання міста породжує проблеми. Ален Бурден зазначає:”Американці створювали міста, які потребували великої території та концепції міського центрального бізнес-району. Там з озелененням не так усе й погано. Водночас є прихильники концентрованого міста, як-от Гонконг. Йдеться про дуже щільний міський простір, де можна знайти практично все. Але це проблема. Для нормального психологічного стану людина потребує природи, зелені, дерев. Занадто концентрований урбаністичний простір перетворюється на кам’яні каньйони, і тоді навіть дихати стає важко… Ідею концентрованого міста, напханого, мов той мішок чи рукавичка, більше не вважають хорошою. Є потреба в балансі між зеленими зонами та щільністю міської забудови. Але досягти його справді важко. Звідси й ідеї озеленення на дахах хмарочосів, багатоповерхівок тощо”.
Ірпінь перебуває у кращому стані. Більшу частину території займають приватні садиби з садками, деревами. Однак, це не означає, що місту не потрібні парки. Нинішня влада їх впорядковує і створює. Наприклад, парк “Дубки”. Ця територія колишнього будинку відпочинку була під загрозою знищення. Тепер тут гарний парк. Іноді чути обурені голоси, мовляв, навіщо Володимир Карплюк заасфальтував у парках доріжки, встановив ліхтарі, нам і так було добре. Якби міський голова цього не зробив, то ці ж самі люди звинувачували б його у занедбанні парків. Та не це головне. Одна із попередніх влад оголосила ділянки лісу і навіть паркові зони зеленими насадженнями. Ліс рубати не можна, парк – теж, а зелені насадження закон вирубувати не забороняє. Отже, можна. А відтак подумаймо, що легше оголосити зеленими насадженнями – парк з металевою огорожею, скульптурою, кав’ярнями, ліхтарями, лавками, заасфальтованими доріжками, парк, де проводяться культмасові заходи, де спеціальні працівники пильнують за порядком чи просто шмат лісу, який асоціальні елементи затято засмічують пляшками, шприцами та іншими відходами свого дозвілля? Відповідь очевидна. І чи розуміють люди, яких не влаштовує впорядкування парків, на чий млин вони ллють воду? Неважко здогадатися, хто розізлився, що парки стало важко назвати зеленими насадженнями.
Якщо зупинити зростання мегаполіса неможливо, то його частини повинні розділяти зелені зони, як радить А.Бурден. В нашому випадку необхідно зберегти ліс між Києвом і Ірпенем. Звичайно, потрібні спеціальні служби, які запобігатимуть перетворенню лісу на сміттєзвалище.
Колись люди мріяли, що настане час, коли їхні нащадки тільки натискатимуть на кнопки. Розвиток цифрових інструментів спричинив появу ідеї смарт-сіті. На перший погляд, як легко житиме людина, вся діяльність якої зводитиметься до натискання кнопок. Ален Бурден застерігає: “А що буде зі смарт-сіті, якщо раптом зникне електроенергія?” Масштабна катастрофа поставить таких кнопкових людей на межу виживання. Вчений А. Бурден говорить: “Людині, щоб контролювати своє життя, потрібно не забувати, як запалювати газ на плиті, як розпалити вогнище тощо. Якщо віддамо це цілком і повністю на відкуп цифровим технологіям, точно не убезпечимо себе”.
Анатолій Зборовський,
директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею
