Сьогодні – Щедрий вечір. Також за християнським календарем – це день преподобної Меланки.

На Святвечір готували Багату кутю, а на Меланки (13 січня), день, який передує Василю, або ж Новому року – Щедру, яку заправляли смальцем. Саме тому цей вечір і називається Щедрим.

Вечеряти, як і на Святвечір, сідає вся сім’я. Дуже важливо, щоб одяг цього дня ретельно випраний і чистий. Після вечері треба було обов’язково зайти до сусідів і попросити один в одного прощення за можливу провину, щоб Новий рік зустріти в мирі і злагоді.

Це свято не суто родинне, отож люди ходять один до одного в гості. Як смеркне, можна йти щедрувати — вітати людей з Новим роком, закликати до хати злагоду, добробут і багатий урожай, а хлопцям та дівчатам пророкувати щасливий шлюб (для обдарування щедрувальників годиться напекти млинців, бубликів, пиріжків).

Щедрівники водять із собою по хатах Маланку і Козу. Перевдягненого в дівчину хлопця називають Маланкою, а веселе ходіння з ним по хатах — маланкуванням. 14 січня — день святого Василя. Отож Маланка не сама ходить, її Василько (перевдягнена в хлопця дівчина) водить. Хлопця-Маланку вдягають у жіночий традиційний одяг (керсетка, спідниця, фартух), тільки сорочка мусить бути чоловіча. Голову в’яжуть хусткою. В руках у Маланки — мітла або великий віник. Коли починають співати «Маланки», «дівчина» нишпорить по хаті, намагаючись поперекидати те, що лежить не в порядку, вимахує мітлою і «лякає» дітей. Про Маланку співають, що вона «добра господиня»: «на ополонці ложки мила, ложку й тарілку упустила». А як діставала — замочила шовковий фартух і просить: «Ой повій, вітре буйнесенький, висуши фартух тонесенький!». Фартух у стародавніх обрядових текстах, як пояснюють фольклористи, — це жіночий символ-оберіг. У піснях зустрічається мотив, коли дівчина несе в фартушку груші і сливи і віддає їх «з фартушком» тільки тому, кого любить «сердушком».

Козою перевдягається хлопець. Вважається, що господарям, до оселі яких завітають в новоріччя щедрівники з Козою, буде в усьому щастити. Волохата Коза пов’язується з буйною родючістю ниви. Козу вбирають у вивернутий хутром назовні кожух, щоб прикликати в дім господарів такі ж рясні блага, як густа вовна білого руна.

Окрім Кози, у цьому новорічному дійстві завжди є Дід і Лікар. Серед гурту ще можуть бути Баба, Циган, музики (з сопілками, скрипкою, бубном). Сюжет вистави такий: Коза скаче і веселить господарів, раптом лунає постріл — вона падає і «нежива стає». Дід і Баба голосять, запрошують лікаря, той каже, що «справа безнадійна», вимагає хабара, врешті «надуває козі жилу» — вона оживає і знову веселить господарів. Щедрівники співають:

Де Коза ходить,

Там жито родить!

Де Коза рогом,

Там жито стогом!

Де коза ногою,

Там жито копою!

У новорічну ніч по хатах ходять також посівальники. З вечора 13 січня до світанку 14-го вони засівають нашу квартирну «ниву» на нове життя, на Новий рік та на довгий вік, на добро, здоров’я й достаток. Засівають хлопчики 7 — 14 років (дівчатам і жінкам цього робити не можна). Підлітки носять у рукавиці зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя. Дуже добрий знак, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів (як свята вода) — тоді треба чемно вклонитися. Посівальники промовляють:

Уроди, Боже, жито, пшеницю

І всяку пашницю.

У полі зерно,

А в домі добро!

Отож, шановні друзі, озброїлися знаннями з народних звичаїв й готуємося відзначати Щедрий вечір та Старий Новий рік! Зі святом будьте здорові!

За матеріалами Інтернет-видань